Чорноморська минувшина

ВСЕУКРАЇНСЬКА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ “УКРАЇНСЬКЕ СЕРЦЕ ОДЕСИ: МИХАЙЛО КОМАРОВ (КОМАР) – ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ, ПРОСВІТЯНІН, БІБЛІОГРАФ”. 23 СІЧНЯ 2024 Р., ОДЕСА

2024-12-10T14:15:35+02:00

МОРЕ ПІДКАЖЕ РІШЕННЯ

2025-02-11T00:02:55+02:00

ТРАДИЦІЇ СТВОРЕННЯ ТА ПОБУТУВАННЯ «ВІКОВИХ» ПОРТРЕТІВ XVI−ХІХ СТ.: КЕЙС СОФІЇ ДАРАГАН-ХОВАНСЬКОЇ

2024-12-10T14:15:00+02:00

Стаття присвячена портретам спадкоємиці відомого козацько-старшинського роду Софії Дараган-Хованської. У тексті описано традиційні типи зображень жінок у XVI−XІХ ст., розкрито зміст поняття «віковий портрет» та наведено приклади його побутування на правобережних українських теренах, які у той час входили до складу Речі Посполитої, представлено історію дослідження портретів Софії, засвідчено, що її портрети у підлітковому та похилому віці поки що є єдиним прикладом «вікового портрету», що походить з Лівобережної України, визначено імовірні перспективи подальших досліджень.

СТРУКТУРА ТА ТИПОЛОГІЧНИЙ ПОДІЛ РОДИН В ПАЛАНКОВОМУ МІСТІ НОВИЙ КОДАК НА 1764 Р.

2024-12-10T14:15:04+02:00

У статті аналізуються структурні особливості родин різних суспільних груп у запорізькому місті Новий Кодак станом на 1764 р. Актуальність пов’язана з існуванням специфічних умов життя на Півдні України за часів Нової Запорізької Січі, які потенційно могли вплинути на формування окремої моделі родини. Аналіз історіографії засвідчив, що дані аспекти раніше окремо не вивчалися. В якості основного джерела використано сповідний розпис Нового Кодаку за 1764 р. Методологія дослідження полягає в аналізі родинних структур згідно з типологією Пітера Леслетта, а також інших критеріїв, таких як: кількість поколінь у родині; індекс дітності; кількість дітей в родині; частка родин з дворовими та служителями. Отримані показники порівнюються із відповідними результатами Гетьманщини за той самий період.

Автор дійшов висновку, що родина на теренах Вольностей Війська Запорізького (в місті Новий Кодак) відрізнялася від родини у Гетьманщині. Розмір родин був меншим (в середньому – 5 осіб, а не 9,2), а відсоток простих родин – вищим (64% проти 43,2%). На відміну від Гетьманщини, на Запоріжжі козацький стан віддавав перевагу простим родинам, а не складним (84,6% проти 31,9%). Окрім того, в Новому Кодаку спостерігалося набагато більше слуг та дворових (3,7 проти 0,2), і вони частіше обзаводились власною родиною.

Вищезазначені факти можна пояснити: а) значним земельним фондом на колонізований території, б) розподілом землі кошевою адміністрацією, а не успадкуванням землі дітьми, що разом створювало економічні можливості для утворення нових родин та усувало потребу жити з батьками, а отже збільшувало частку простих родин. Більша частка дворових та служителів могла бути пов’язана як з більшою заможністю у порівнянні з Гетьманщиною, так і з більшою потребою в додаткових робочих руках через менший розмір родин.

ПОЛІТИЧНІ АМБІЦІЇ «ГРЕЦЬКОГО ПРОЄКТУ» І ЙОГО ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ НА ПРИКЛАДІ ІМПЕРСЬКОГО ВТРУЧАННЯ У ТОПОНІМІЮ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ

2024-12-10T14:15:06+02:00

Історичні умови формування «грецького проєкту» сягають кінця XVІІ – першої половині ХVIII ст., обумовлені загарбницькими планами розширення території Російської імперії. Головний вектор імперської агресії спрямований на чорноморський та середземноморський регіони пов’язаний з послабленням геополітичних можливостей Османської держави. У 1782 р. в російський політиці був сформульований імперський так званий «грецький проєкт», де глобальною ідеєю було формуванням створення Грецької держави з центром в Константинополі, на чолі з представником династії Романових. Реалізація проекту також стосувалась сформування держави Дакії з Молдавії, Волощини та Бессарабії – це не повний перелік рис, що передбачалося в рамках «грецького проєкту». Османська імперія мала бути розчленована або відкинута лише у межі її азіатських володінь. Для здійснення цих планів Російською імперією була розгорнута активна міжнародна дипломатична діяльність в країнах Європи, в грецьких, балканських та азіатських провінціях Османській імперії.

Реалізація «грецького проєкту» передбачала демонстрацію прогрецьких настроїв в російській не лише зовнішній, але й внутрішній політиці. Як наслідок на окупованих південноукраїнських територіях та Кримському ханстві осіло чимало грецьких вихідців, які внесли чимало в розвиток цих територій. В той самий час Росія розпочинає масштабну кампанію з перейменування населених пунктів на грецький манер, що призводить до появи концепції заснування населених пунктів саме з початку появи на цих землях Російської імперії. Це спотворення колективної пам’яті та викривлення відліку віку міст та містечок на півдні України.

Внаслідок сучасної політики деколонізації в Україні значна кількість населених пунктів отримала свої історичні назви, пов’язані з історією корінних жителів завойованих та анексованих територій. На сьогодні цим законом про деколонізації в Південній Україні та Автономній Республіці Крим перейменовано понад 200 населених пунктів і цей процес триває.

ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ОДЕСИ В ХІХ СТ.

2024-12-10T14:15:14+02:00

У статті досліджено динаміку чисельності населення Одеси упродовж ХІХ ст. Джерельною базою стали архівні матеріали Державного архіву Одеської області, які дозволили розглянути особливості цього процесу. Зазначено, що в першій половині ХІХ ст. різко зросла чисельність міських жителів завдяки їх механічному приросту. Це зумовлено значною кількістю переселенців з різних регіонів Російської імперії та деяких європейських країн, яких приваблювали можливості економічного розвитку міста.

Доведено, що природний приріст населення отримав тенденцію до свого зростання лише в другій половині ХІХ ст. Проте і в цей період процес відбувався досить повільно. Причини полягали, здебільшого, у високій дитячій смертності, спричиненій незадовільними умовами життя певної частини жителів та частими епідеміями. Лише наприкінці століття відбулося певне покращення життєвих умов та медичного обслуговування населення, що позитивно позначилось на вирішенні зазначеної проблеми. У цей час домінуючим фактором у зростанні чисельності міських жителів став природний приріст, що свідчить про значний соціально-економічний та культурний розвиток Одеси.

ПОЛЬСЬКА ПРОБЛЕМАТИКА В РЕГІОНАЛЬНО-ІСТОРИЧНИХ ПРАЦЯХ В УКРАЇНІ У МОДЕРНУ ДОБУ: СПРОБА ВИЗНАЧЕННЯ ЛОКАЛЬНОЇ СПЕЦИФІКИ

2024-12-10T14:15:10+02:00

У статті увага зосереджена на одному з маловивчених аспектів вивчення місцевої історії в Україні у модерну добу, а саме у «довгому» ХІХ ст. – на характері відображення в історіографічних образах історії різних українських регіонів та інших локусів ролі окремих етнічних груп та пов’язаних з ними історично держав, зокрема польської. Методологічно було використано концепції «довгого» ХІХ ст., а також запозичено з літературознавчої практики концепцію метатексту. Серед завдань дослідження було визначити відмінності та спільні риси у висвітленні польської проблематика в історичних працях, в залежності від локусу як предмету дослідження, виявити існування певних метатекстів, з’ясувати, чи були випадки створення праць з історії українських регіонів, які б інтегрували елементи польської тематики на основі неоціночного, «об’єктивного» підходу, або надавали б позитивні оцінки ролі поляків у локальній історії. У результаті дослідження було з’ясовано, що польська складова відображена в історіографічних інтерпретаціях історії різних регіонів та менших локусів, як тих, що були наприкінці XVIII ст. у складі Речі Посполитої, так і інших.

Обставини формування регіональної історіографії у ХІХ ст. призвели до співіснування в конкретних дослідженнях різних концепцій та підходів. Інтерпретації польської складової в історії регіонів та менших локусів в їх складі мають місцеву специфіку та формують кілька метатекстів з вираженими характеристиками.

КРОК У РОЗВИТКУ ЖІНОЧОЇ ОСВІТИ: ОРГАНІЗАЦІЯ ОДЕСЬКИХ ВИЩИХ ЖІНОЧИХ МЕДИЧНИХ КУРСІВ У 1908-1910 рр.

2024-12-10T14:15:14+02:00

У статті на базі архівних документів відтворено процес організації першого в Одесі навчального закладу медичного спрямування рівня вищої освіти для жінок – Одеські вищі жіночі медичні курси. Представлені відомості дають змогу дізнатися про організаційні етапи створення курсів у 1908–1910 рр. – вибори педагогічної ради та зміни у її складі, затвердження Положення про курси, пошук фінансових ресурсів, купівля будівлі і облаштування навчальних приміщень, отримання дозволу на користування міськими лікарнями, обговорення квоти для осіб іудейського віросповідання. Висвітлюючи конкретний приклад загального розвитку жіночої освіти, стаття репрезентує факти, які збагачують краєзнавчі та біографічні розвідки, присвячені історії освіти в Одесі та особистостям в медичній науці. До наукового обігу введено нові відомості з документів фондів № 42 «Канцелярія піклувальника Одеського навчального округу» і № 62 «Одеські вищі жіночі медичні курси» Державного архіву Одеської області, що дозволило прослідкувати процес започаткування навчального закладу для жінок.

* Ця стаття підготовлена в період проходження віртуальної стипендії, наданої Бібліотекою Лінди Холл (Linda Hall Library, м. Канзас, США, 15.07–15.08.2024 р.). Авторка висловлює подяку колективу бібліотеки за надання доступу до бібліотечних колекцій, за увагу і консультування. Архівний пошук було проведено у комфортних умовах Державного архіву Одеської області, за що авторка дякує керівництву та співробітникам.

МОРЕ ЯК ЧИННИК ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ УКРАЇНИ В ПРАЦЯХ ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ КІНЦЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

2024-12-10T14:15:19+02:00

Одним з ключових питань боротьби за створення та збереження української держави у всі часи було і залишається питання закріплення і зміцнення української присутності на Чорному морі. Однією з проблем сучасної України, яка постала на початку 90-х років ХХ ст., було недостатнє усвідомлення ролі моря як чинника державотворення. Водночас українська політична думка, представлена у працях діячів українського національного руху кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. приділяла чималу вагу морській складовій української державності. М. Драгоманов, Д. Дорошенко, Л. Цегельський, М. Грушевський, Д. Донцов, С. Рудницький, Л. Биковський, Ю. Липа бачили Україну саме як морську державу. В публікації проаналізовано їх погляди на море як історичний та політичний чинник, уявлення про те, якими були роль та вплив моря на історію, політику та економіку України. В статті показано, що українська політична думка розглядала морську складову крізь призму історичного досвіду, що відбилося в оцінках М. Грушевським, М. Драгомановим та Д. Дорошенком морських походів запорозьких козаків, політиці гетьмана І. Мазепи, а також різниці між морською традицією Русі-України і Московщини-Росії Л. Цегельського. З`ясовано, що ідея моря як історичного і політичного чинника була розвинена у публіцистиці Д. Донцова, творах С. Рудницького та відомій «чорноморської доктрини» Ю. Липи. Доведено, що ідеї діячів українського національного руху кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. є підґрунтям для сучасної морської доктрини України, яка народжується в ході російсько-української війни.

ВІД ГЕОРГІЯ ГЕРАЩЕНКА ДО ГЕО ЧОРНОМОРЦЯ: ОДЕСЬКЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ ЮРІЯ ЛИПИ

2024-12-10T14:15:23+02:00

У статті йдеться про одеську сторінку біографії, українського медика, митця і мислителя Юрія Івановича Липи (1900-1944). Здійснено бібліографічний та історіографічний огляди. Зазначено зв’язок предків Ю. І. Липи з Одесою. Окреслено хронологічні та подієві рамки одеського відтинку життєвого шляху Ю. І. Липи, розкрито обставини біографічних змін. На конкретних прикладах передреволюційних і революційних часів продемонстровано можливі світоглядні впливи оточення на становлення Ю. І. Липи як майбутнього діяча українського національного руху і творця української національної думки. Зазначено, що одеське десятиліття позначилося на подальшій діяльності й творчості Ю. І. Липи.

ЖУРНАЛ «ВОЛЬНОЕ КАЗАЧЕСТВО – ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО» ЯК ПЛАТФОРМА ДЛЯ ФОРМУВАННЯ КОЗАЦЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ТА ПОЛІТИЧНОГО СПРОТИВУ: ІСТОРІЯ ЗАСНУВАННЯ, РЕДАКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ТЕМАТИЧНІ НАПРЯМКИ

2024-12-10T14:15:24+02:00

Метою цієї статті є аналіз ролі часопису «Вольное Казачество – Вільне Козацтво» в козацькій еміграції, його впливу на формування ідеології Вільнокозацького руху. Окрему увагу приділено зміні редакційної політики і візуального оформлення журналу. Для досягнення мети використано методи історико-культурного аналізу, текстології і порівняльного дослідження. Вивчено публікації журналу та сучасні дослідження, що дозволило виявити і проаналізувати основні !ідеї програмні заяви редколегії і реакцію громадськості на видання. Новизна. У статті вперше систематизовано інформацію про редакційну політику і візуальні зміни журналу «Вольное Казачество – Вільне Козацтво», а також проаналізовано його вплив на козацький рух. Вперше детально досліджено зв’язок між діяльністю журналу й ідеологічними змінами у Вільнокозацькому русі.

ІСТОРІЯ ФУТБОЛУ В УКРАЇНІ: ПОПЕРЕДНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2024-12-10T14:15:24+02:00

Мета – проаналізувати тенденції у вивченні історії футболу в Україні, виділити найголовніші досягнення та визначити перспективи у дослідженні спортивної гри.

Методологія базується на залученні комплексу методів – передусім історіографічного аналізу й синтезу, загальнонаукового методу типологізації, спеціально-наукових генетичного і хронологічного методів, що передбачають дослідження певних структур у процесі змін; вони дозволяють осмислити пропоновану проблематику у межах традицій «нової історії», філософським підґрунтям якої є ідея, що історія твориться соціально або культурно.

Наукова новизна. Вперше застосовано комплексний підхід до аналізу стану вивчення історії футболу в Україні; проаналізовано процес розвитку зазначеного напрямку наукових студій як частини дослідження історії культури в українському соціумі, у тому числі в контексті існування численних праць футболофілів (не професійних істориків); запропоновано загальну схему до подальшого опрацювання джерельної бази та тематичних блоків.

Основні результати. Попри започаткування академічних студій з футбольної проблематики ще у другій половині ХХ ст., вони тривалий проміжок часу не отримали належної оцінки та підтримки, тому залишилися поодинокими проявами інтелектуальної ініціативи. На зламі століть, в умовах проникнення у середовище українських істориків поліваріантних підходів щодо можливостей пізнання минувшини, суттєво підвищився інтерес до вивчення найпопулярнішої у світі спортивної гри. Внаслідок зазначених змін сформувалася базова кількість наукової продукції, яка тематично охоплювала передусім два періоди: початок ХХ ст. й Другої світової війни, а територіально – Київ, Одесу та Львів. Окремим видом продукції стали праці не професійних істориків, які протягом багатьох десятиліть ретельно нагромаджували велетенський масив інформації, публікуючи її здебільшого у вигляді статистичних довідників й окремих досліджень з історії футбольних команд України. У цьому сегменті якісні та кількісні зміни теж припали на ХХІ ст., коли світ побачив значну кількість публікацій, у тому числі комплексного характеру. Саме автори-футболофіли (історики-аматори) запропонували власну схему реконструкції проникнення футболу на українські терени, проведення перших турнірів різних рангів, створення клубів, взаємозв’язку спорту і суспільно-політичних процесів, біографічного виміру культивування футболу.

КАМ’ЯНІ НАДМОГИЛЬНІ ПАМ’ЯТКИ СІЛЬСЬКИХ ЦВИНТАРІВ ДОЛИНИ ТИЛІГУЛУ

2024-12-10T14:15:25+02:00

Надмогильний хрест як частина поховального обряду на території України відомий ще з ХІ–ХІІ ст. на білокам’яних князівських саркофагах. З часом надмогильний хрест змінював свою форму, але ніколи основний сакральний зміст й мету його встановлення на місці поховання померлого, якою було не тільки відзначення місця останнього притулку близької людини, але й оберіг для його душі, сподівання на вічне життя й віру в воскресіння.

Під час досліджень на теренах східної Одещини були виявлені хрести, які за своєю технологією виробництва схожі між собою, повторюють усталену форму, але відрізняються рівнем майстерності виготовлення. Отже центрів виробництва, майстерень, було чимало і не всі вони були прив’язані до центрів по видобутку черепашника. Просте логічне співставлення дає можливість припуститися про існування майстерень віддалено від кар’єрів та катакомб, а художність, якість роботи вже залежала від досвіду та майстерності того чи іншого майстра.

На цвинтарях долини Тилігулу збереглися архаїчні кам’яні хрести. Геометризовані форми хрестів зустрічаються в поодиноких випадках. Найбільша кількість хрестів виявлено на цвинтарі села Завадівка. Датовані пам’ятки переважно третьою чвертю ХІХ ст. Матеріал який застосовувався для виробництва хрестів – крупної фракції жовтий черепашник. Надгробки були виготовлені з місцевого матеріалу та місцевими майстрами - привозних хрестів по лінії річки Тилігул не зустрічається.

РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНИХ СИМВОЛІВ У БРЕНДИНГУ УКРАЇНСЬКИХ ТОВАРІВ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

2024-12-11T14:02:50+02:00

Стаття аналізує роль національних символів у формуванні брендингу українських товарів. Розглянуто історичний розвиток використання елементів культурної ідентичності, таких як герби, орнаменти, кольори та мотиви, у процесі створення позитивного іміджу продукції на внутрішньому та міжнародному ринках. Особливу увагу приділено сучасним прикладам успішного використання національної ідентичності в маркетингових стратегіях.

ДО ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ

2024-12-16T21:32:51+02:00

Стаття присвячена виокремленню основних аспектів визначення ідентичностей в історичній ретроспективі, що є надзвичайно актуальним, оскільки ідентичність як соціальний та культурний феномен є ключовою темою наукових досліджень, особливо історичних та археологічних. Дослідження ідентичностей минулих суспільств вимагає міждисциплінарного підходу, який об’єднує аналіз матеріальної культури, письмових джерел та теоретичних концепцій. У статті зроблено спробу визначити ключові питання та основні підходи до реконструкції ідентичностей за археологічними матеріалами та письмовими свідченнями, а також визначити виклики, з якими стикаються дослідники.

Ідентичність є фундаментальним поняттям у соціальних і гуманітарних науках. Вона охоплює процеси самоусвідомлення та самовизначення, а також способи, якими індивіди і групи формують та виражають свою приналежність до певних соціальних, культурних, етнічних чи інших спільнот. У статті розглядається ідентичність як складний та багатогранний феномен, який формується на перетині індивідуальних і колективних чинників, а також її роль у сучасному світі. Ідентичність можна визначити як усвідомлення індивідом або групою власної унікальності й приналежності, може мати різні форми: особиста ідентичність, соціальна ідентичність, культурна ідентичність.

Ідентичність як продукт взаємодії між індивідом і суспільством може бути динамічною, змінюючись залежно від соціального контексту або життєвих обставин. Наприклад, процеси глобалізації та міграції сприяють появі мультикультурних ідентичностей, де індивіди поєднують елементи різних культур. Водночас, у контексті соціальних конфліктів ідентичність може стати основою для поділу та протистояння. Ідентичність як культурний феномен має ключовий аспект, оскільки культура є одним із головних чинників формування ідентичності. Через мову, символи, обряди та традиції індивіди і групи виражають свою культурну унікальність.

Культурна ідентичність включає: мову — як основний засіб комунікації та носій культурного коду; релігію — як джерело моральних і етичних норм; символіку — наприклад, національні прапори, герби, одяг, музика та інші атрибути, які визначають належність до певної спільноти. Культурна ідентичність також є важливим аспектом національної ідентичності. На рівні держави вона часто використовується для формування почуття єдності серед громадян.

Ідентичність є ключовим соціальним і культурним феноменом, який впливає на всі аспекти життя індивідів і спільнот. Її формування залежить від безлічі чинників, включаючи соціальний контекст, культурні традиції та історичні події. У сучасному світі ідентичність залишається динамічним і важливим інструментом, який допомагає людям орієнтуватися в умовах глобалізації та збереження культурного різноманіття.

ОСМАНСЬКІ КОЗАКИ В СТАМБУЛІ ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПЕРЕПИСУ У 1857 РОКУ З ОСМАНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ В СТАМБУЛІ (BAŞBAKANLIK OSMANLI ARŞIVLERI)

2024-12-10T14:15:34+02:00

В час Танзимату Османська імперія переживала реформи в різних галузях, модернізація державних інституцій торкнулась також і модернізації суспільних відносин. Немусульманські «мілети» османського суспільства отримали нові права та можливості, і серед них можемо відзначити мало відомий «козацький мілет».

Достатньо малочислені в масштабах усієї імперії – в Стамбулі, наприклад, у 1857 р. було зареєстровано 163 представники цього мілету з родинами – козаки водночас мали ще один унікальний привілей – свої збройні сили. Козацькі полки були відновлені в складі османської армії у 1853 р. та проіснували до свого переформатування у 1877–1883 рр.

Аналіз віднайденого в Başbakanlık Osmanlı Arşivleri реєстру оподаткованих козаків за 1857 р. демонструє набір професій, якими вони займались, вікові категорії та соціальні зв’язки козаків. Мультиетнічність козаків вражає – серед них вказані не лише представники слов’янських народів, але й греки, євреї, волохи тощо. Серед козаків переважали ремісничі професії, характерні для ранньомодерних османських міст, що демонструє економічну адаптацію на загал військової суспільної групи до міських умов в мирні періоди – своєрідну урбанізацію козацького населення різних провінцій Османської імперії.

ДОКУМЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ ОДЕСЬКОГО РЕАЛЬНОГО УЧИЛИЩА СВ. ПАВЛА

2024-12-20T15:03:18+02:00

Інтеграція України до європейської спільноти поставила питання про відповідний рівень освіти та її реформування, в тому числі в середній школі. Це потребує відповідних оновлень, якісних змін її структури, змісту, методів та засобів навчання, нових організаційно-педагогічних підходів. Виникають нові запити до середньої освіти, вони вимагають не лише знань та вмінь, а й розвитку особистісних якостей, соціально-професійної мобільності людини. Реформи в освітній галузі України, які спрямовані на створення національної системи шкільної освіти з урахуванням найкращих зразків світового й вітчизняного досвіду, потребують більш активного використання історичних надбань і традицій української освіти.

Одним з напрямів таких традицій є реальна освіта, що давала навичкі для професійної діяльності, орієнтувала учнів на здобування прикладних професій. Серед них і Одеське реальне училище св. Павла.

В даній публікації досліджуються документальні джерела з історії училища, які поділяються на наративні – у вигляді спогадів випускників училища про однокласників, вчителів, освітній процес, побут та архівні джерела. З’ясовано, що останні презентовані окремим фондом в Державному архіві Одеської області, що містить понад 4,5 тисяч справ. Матеріали фонду «Одеське реальне училище св. Павла» має документи з історії становлення та реорганізацій училища, освітній процес, склад учнів та вчителів, допоміжний персонал, який працював протягом 70-х років ХІХ ст. по 1920 р.

ЗАСТОСУВАННЯ МОРСЬКИХ БЕЗЕКІПАЖНИХ АПАРАТІВ (КОМПЛЕКСІВ, СИСТЕМ) НА МОРІ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

2024-12-10T14:15:26+02:00

Російсько-українська війна, яка триває від 2014 року, надала поштовх розвитку нових технологій, зокрема тих, що застосовуються у бойових діях на морі, та, у свою чергу, на військово-морське мистецтво. За умов чисельної та якісної переваги сил ворога, Військово-Морські Сили Збройних Сил України спільно з іншими військовими формуваннями Сил оборони України зуміли сформувати ефективну асиметричну відповідь, суттєво послабити спроможності чорноморського флоту російської федерації, деблокувати морські торговельні порти та забезпечити функціонування морського транспортного коридору у західній частині Чорного моря. Важливу роль у цьому відіграло застосування Силами оборони України морських безекіпажних апаратів. У статті досліджується історія створення морських безекіпажних апаратів під час російсько-української війни, тактика їх застосування та основні напрями їх подальшого розвитку.

УКРАЇНСЬКО-ГРУЗИНСЬКЕ ВІЙСЬКОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО: КОЗАЦЬКІ ТРАДИЦІЇ ТА ТЕНДЕНЦІЇ ДОБИ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

2024-12-10T14:15:30+02:00

Метою даної статті є дослідження історичної перспективи співпраці українців та грузинів у найважливішій сьогодні сфері – військовій. Завдання статті – встановити основні етапи співпраці, коло учасників та окреслити подальші перспективи. Комплекс оповідно-документальних матеріалів дозволяє виділити основні завдання дослідження. Історіографія цього питання має дві помітні складові: загальну та спеціальну. Дійдено висновку, що головним здобутком сучасної історіографії є поняття «скріплені кров’ю», яке вдало відображає суть військової співпраці українців і грузин, а тим більше – бойового братерства. Найінтенсивнішим етапом українсько-грузинського співробітництва тривалий час залишався період 1917–1921 рр. У цей час став очевидним головний ворог українців і грузинів – росіяни.

Протягом всієї радянської окупації військова співпраця була унеможливлена і процвітала лише в еміграції. Під час Другої світової війни найбільша кількість грузинів та українців воювала у складі радянської армії, але набагато важливішою для формування традицій національного військового співробітництва є участь грузинів у боротьбі УПА. Сучасна епоха українсько-грузинської співпраці нагадує нам спіраль історії – ми знову маємо відбивати вторгнення російського ворога. Сьогодні обидві нації мають власну державність і більший ступінь підтримки з боку міжнародної спільноти, хоча й поки що недостатньої. Один із головних уроків історії грузинського та українського народів можна висловити у влучному вислові: «Мир – це не відсутність війни, це відсутність Москви».