Чорноморська минувшина

ОДЕСЬКІ ГІМНАЗИСТИ ТА СІЧНЕВЕ ПОВСТАННЯ 1863-1864 РР.: МАТЕРІАЛИ ОДНІЄЇ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

Олена Бачинська — 2023-12-28

В статті вперше запропоновано публікацію документів однієї кримінальної справи, які розкривають вплив подій Січневого повстання 1863–1864 рр. на учнів приватної чоловічої гімназії Одеси. З’ясовано, що учні гімназії обговорювали та переймались подіями повстання в Польщі і навіть мріяли приєнатися до польських загонів. Юнацькі мрії та інші події життя призвели до самогубства одного з учнів. Документи, що публікуються, допомогають розкрити побутове життя гімназистів та історію окремого навчального закладу. Показано також коло польських родин, які вболівали за вчинки своїх дітей. Відзначено ставлення російської адміністрації до учнів польського походження.

* Матеріали для публікації зібрані в рамках програми і за підтримки “Badaj na Ukrainie" Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського.

УЖИВАННЯ НАЗВИ «УКРАЇНА» В ОФІЦІЙНОМУ ЛИСТУВАННІ ГЕТЬМАНА І. МАЗЕПИ ТА ЙОГО РЕСПОНДЕНТІВ (1700–1709 рр.)

Тарас Чухліб — 2023-12-28

Мета статті полягає у висвітленні уживання назви «Україна» в офіційному епістолярії гетьмана Івана Мазепи у площині його стосунків як з урядами Московського царства, Речі Посполитої та Шведського королівства так і у контексті внутрішньо-політичних відносин у Війську Запорозькому.

Методологічні підходи полягають у дослідженні даних історичних проблем через призму понятійної історії та розкриваються автором статті за допомогою діахронно-семантичного методу в напрямку історико-лінгвістичного аналізу лексем зі словами «Україна» та «Український», що були уживані у письмовому дискурсі протягом 1700–1709 рр.

Наукова новизна. Доведено, що, зважаючи на події Великої Північної війни 1700–1721 рр., уряд Війська Запорозького не тільки брав у ній активну участь, але й вів велику переписку з ворогуючими сторонами. У даному цікавому дипломатичному спілкуванні між Батурином, Варшавою, Москвою та Стокгольмом неодноразово вживалася назва «Україна». Доповнено висновки істориків щодо вивчення текстів міжнародного та внутрішньо-політичного епістоляріїв гетьмана І. Мазепи.

Висновки. Визначено, що в текстах договорів й дипломатарії гетьманського уряду зі своїми зовнішньополітичними союзниками та ворогами протягом досліджуваного історичного періоду неодноразово, як синонімічна понятійна назва держави Військо Запорозьке, вживався політонім «Україна».

Даний політонім використовувався гетьманським урядом в переписці Війська Запорозького з Річчю Посполитою, Московською державою та Шведським королівством для маркування території, як впродовж другої половини XVII – початку XVIII ст., знаходилася під владою гетьмана І. Мазепи, а перед тим його попередників на гетьманській посаді. При цьому, в монарших канцеляріях Варшави, Москви та Стокгольма у дипломатичних актах вживалися узгоджені, з гетьманським урядом Війська Запорозького, офіційні понятійні словосполучення зі словами «Україна» та «Український» як: «Українські фортеці», «Українські кордони», «Українська вольність» «боронити Україну», «ціла Україна», «сьогобічна Україна» тощо. Досліджено інші смислові конструкції, що з’являлися за допомогою слів «Україна» та «Український» впродовж 1700–1709 рр. в офіційному дискурсі країн Східної та Північної Європи.

ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ФОРМУВАННЯ ЧОРНОМОРСЬКОГО ВІЙСЬКА В БУГО-ДНІСТРОВСЬКОМУ МЕЖИРІЧЧІ

Олександр Ложешник — 2023-12-28

Потреба у мобільних безстрашних загонах, що могли б протидіяти Османській армії в останній чверті ХVІІІ ст. сприяли утворенню із колишніх запорожців іррегулярного формування, яке згодом було назване Чорноморським військом. Створене для участі в російсько-турецькій війні 1787–1791 рр. військо залишило помітний слід в історії південноукраїнського регіону, як у військовій так і в соціально-економічній його історії.

В даній статті, написаній на основі аналізу неопублікованих й опублікованих І. Дмитренком, П. Короленком та іншими дослідниками документів Державного архіву Краснодарського краю, висвітлено процес зібрання колишніх запорожців волонтерами з-за Дунаю та різних куточків Очаківського степу. Автор звернув увагу на проблемах, що виникали під час формування війська та пільги, на які була «щедра» Катерина ІІ.

КРИМСЬКЕ ХАНСТВО НАПЕРЕДОДНІ І ПІСЛЯ АНЕКСІЇ У РОСІЙСЬКО-ОСМАНСЬКОМУ ДИПЛОМАТИЧНОМУ ПРОТИСТОЯННІ

Ігор Катеринко — 2023-12-28

Кримське ханство напередодні та після анексії в російсько-османському дипломатичному протистоянні є ключовим фактором подальшої експансії Російської імперії на Балканах. Розуміючи можливу втрату впливу на Кримське ханство, російський уряд вдається до повної анексії Криму та ліквідації Кримського ханства. Усі подальші дії російського уряду стосувалися лише питань підготовки до окупації Кримського півострова.

У період міжвоєнних відносин з 1774 по 1787 рр. російсько-османські відносини продовжували залишатися напруженими у дипломатичній площині в залежності від зовнішньополітичної ситуації у підтримці чи то Османської держави чи то Російської імперії. Османська держава не відмовилася від боротьби за Крим після укладення Кючюк-Кайнарджійського договору, який через внутрішні труднощі і зовнішній тиск змушена була ратифікувати. Російська імперія втрутилася у кримські справи, дестабілізувавши внутрішній стан Кримського ханства. У 1779 р. була укладена Айнали-Кавакська конвенція, яка зобов’язувала Російську імперію не втручатися у внутрішні справи Криму. Але й після цього Російська імперія продовжувала вживати дії, спрямовані на повну анексію Криму. Окупація Грузії Російською імперією та вигідна зовнішньополітична позиція Османської держави стали причиною розриву дипломатичних відносин з Османською державою та розвитку подальшого російсько-османського протистояння, що призвело до неминучої війни і російської окупації Північно-Західного Причорномор'я і Ханської України.

СХІДНА ТА ПІВДЕННА МЕЖІ УКРАЇНИ З ПЕРСПЕКТИВИ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА ДОБИ НОВОЇ СІЧІ

Віктор Брехуненко — 2023-12-28

Мета статті полягає в дослідженні уявлень запорозького козацтва про південний та східний українські кордони в часи останньої Запорозької Січі. Простежено, що тогочасна запорозька старшина успадкувала переконання запорожців, зафіксовані в джерелах вже в останньому десятилітті XVII ст. Її погляди також виразно перекувалися з «символічною географією» еліти Гетьманщини. Генетично ж комплекс уявлень запорожців своїми коріннями заходить у «ментальні мапи» традиційної української ранньомодерної еліти – князів і шляхти. Доведено, що запорозька верхівка ототожнювала східний та південний кордони Вольностей Війська Запорозького Низового з відповідними межами українського простору. З’ясовано, що оптимальної межею на півдні козаки стабільно вважали узбережжя Чорного моря між гирлом Дніпра і Білгородом, а на сході – річку Дон та північне узбережжя Азовського моря.

Просування на Кубань, яке простежується щонайменше з 1730-х рр., призвело до включення до «свого» простору й південно-східного узбережжя Азовського моря до Єйської коси включно. Простежено підходи запорозької старшини до обґрунтування легітимності своїх територіальних претензій. Показано, що запорожці використовували ті ж історичні та правові аргументи, якими послуговувалася еліта Гетьманщини. Відфільтровано алгоритм виборювання козаками своїх просторових інтересів у стосунках з Петербургом та Військом Донським. Розглянуто особливості опанування запорозьким козацтвом простору на півдні та сході.

* Стаття підготовлена в рамках наукового проєкту 2020.02/0059 «Просторові межі українського світу: комплекс уявлень та їхня реалізація в ранньомодерній Україні (XVI–XVIII ст.) Національного фонду досліджень України.

ДЕМОГРАФІЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ XVIII ст.: НАУКОВІ МОДЕЛІ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Петро Бойко — 2023-12-28

У статті аналізуються демографічні процеси на території колишніх Вольностей Війська Запорозького Низового останньої чверті XVIII ст. Показано, що актуальність такого дослідження далеко виходить за рамки демографії й тісно пов’язана з сучасними тенденціями використання концепції «Новоросії». Опрацьована модель дослідження опирається на інформацію метричних книг, а також відомості, атласи, матеріали ревізій й передбачає використання демографічних та соціологічних методів дослідження впливу запорожців і різних потоків переселенців на соціальну структуру населення та горизонтальних контактів між різними його прошарками. З’являються підстави з’ясувати динаміку народжуваності в сім’ях з різних соціальних верств: міщан, поміщицькі піддані, військові та їхні підданих. Показано, що факту надлишкової смертності серед військових підсилює вплив тих обмежень, які накладали на природний приріст у цій соціальній групі вікові особливості та шлюбні стратегії відставних солдатів. Мілів потенціал для збільшення частки неукраїнського населення шляхом осадження в краї військових.

Наявна в метричних книгах інформація про хрещених батьків та одружених створює можливості для застосування опції «сили слабких зв’язків» М. Грановеттера, дозволяючи виявити на рівні населених пунктів неформальні малі референтні групи, їхнє місце та кількість у громаді, замкнутість чи відкритість, критерії утворення, кількісний склад та період існування. Запропонована модель дозволяє простежити процес перетікання колишніх запорожців в інші соціальні групи, ступінь осідання в регіоні допливів з різних українських земель, а також властиво московських регіонів.

ДІЇ АНГЛО-ФРАНЦУЗЬКОГО ФЛОТУ В ОДЕСЬКІЙ ЗАТОЦІ В КВІТНI 1854 р.: ФАКТИ ТА МІФИ ІМПЕРСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ

Тарас Гончарук — 2023-12-28

В статті розглядаються військові дії англо-французького флоту в Одеській затоці під час Східної війни (1853–1856 рр.) у квітні 1854 р. Визначено головні твердження та оцінки щодо вказаних подій в російській, радянській і сучасній українській літературі та електронних ЗМІ. Відзначається, що починаючи від російської преси 1854 р., вищезгадані дії англо-французького флоту оцінювалися, як підступні, жорстокі й такі, що не мали успіху. Союзників звинувачували в тому, що вони влаштували провокацію в затоці, щоб потім обстріляти та захопити мирне місто. Аналізуючи факти та свідчення сучасників, в статті доводиться, що англо-французький флот не мав на меті захоплювати Одеси та обстрілювати місто. Стверджується, що цілями союзників були: помститися за обстріл росіянами парламентерського човна та знищити англійські, французькі та російські торговельні судна в Одеській затоці (видачу яких до того вимагали союзники). Цілі ці були загалом досягнуті. Тому, на думку автора статті, дії вказаного флоту 10 (22) квітня 1854 р. в Одеській затоці слід вважати не поразкою, а успіхом (хоча і незначним). Робиться висновок про недоцільність вживання досить поширених на сьогодні термінів «оборона Одеси» та «бомбардування Одеси» щодо подій квітня 1854 р. в Одеській затоці. Зазначається, що дотепер вказаним подіям в історико-краєзнавчій літературі приділялося забагато уваги, хоча на хід подій Східної війни (1853 – 1856 рр.) вони істотного впливу не мали. В статті також зроблено рекомендації щодо перенесення та зміни надписів на монументах пов’язаних з подіями квітня 1854 р. в Одесі (трофейної гармати та пам’ятника архієпископу Інокентію), які треба вчинити в рамках деколонізації.

КРИМСЬКІ ТАТАРИ В СКЛАДІ ОСМАНСЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА (1853–1877)

Володимир Полторак — 2023-12-28

Східна війна (1853–1856) стала важливим вододілом в історії українського та кримсько-татарського народів, утворивши нові реалії для їхнього співробітництва в боротьбі з російським великодержавним імперіалізмом. Одним з яскравих прикладів такої співпраці став бойовий шлях кримських татар в складі 1-го полку османських козаків.

Османські козаки – військовий підрозділ на чолі з Михайлом Чайковським (Мехмед Садик-паша), який об’єднав представників багатьох поневолених народів в боротьбі за визволення в союзі з європейськими державами та в складі ліберально-реформованої османської армії.

Османське козацтво мало інтелектуальний вплив на націотворення в європейській частині Османської імперії.

В уяві керівництва підрозділу звільнення було можливим за участі Османської імперії. Вперше поневолені народи отримали покровительство у вищому керівництві Османської імперії, що знайшло своє відображення насамперед у створенні Козацької бригади і у формулюванні ідеї козацької автономії у південно-східній Європі.

РОЗВИТОК ПОЧАТКОВОЇ ЦЕРКОВНОЇ ОСВІТИ В ХЕРСОНСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Ірина Артюх — 2023-12-28

Метою поданої публікації є дослідження процесу формування церковних закладів початкової освіти на території Херсонської губернії в другій половині ХІХ ст. Розглянуто державну політику стосовно розвитку церковної освіти. З’ясовано основні етапи діяльності церковнопарафіяльних шкіл у досліджуваному регіоні. Проаналізовано успіхи та проблеми заснування та діяльності парафіяльних шкіл у 1860–1870-х рр., коли цей процес значною мірою залежав від сумлінності та ентузіазму парафіяльних священнослужителів. Зазначено, що більш сприятливими для розвитку церковної освіти були 1880-1890-ті рр., що зумовлено ліберальною політикою уряду стосовно розбудови церковних шкіл. Стрімке розповсюдження протестантських течій в Південній Україні спричинило необхідність у зміцненні позицій Православної церкви та релігійного духу населення, що позитивно позначилось на формуванні мережі церковнопарафіяльних шкіл в губернії. Досліджено роль єпархіальних архієреїв у цьому процесі. Відзначена освітянська діяльність ієрархів: Інокентія (Борисова), Димитрія (Муретова), Никанора (Бровковича), Іустина (Охотіна). Відзначено зусилля православного парафіяльного духовенства у справі розвитку початкової освіти.

ТИПОВІ ДЕРЖАВНІ ВІДЗНАКИ ТА НАГОРОДИ ЯК ОПЦІЯ ЗАОХОЧЕННЯ ОДЕСЬКИХ МІСЬКИХ ГОЛІВ У СТРУКТУРІ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Вікторія Герасименко — 2023-12-28

В статті розглянуто одну з можливих характеристик для заохочення діяльності історичних постатей на професійній ниві як нагороди та відзнаки. Перевага надавалася першочергово державній нагородній системі, яка поширювалася на різні версти населення, в тому числі і професійні групи – виборні посади міських голів. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. міське самоврядування Одеси очолювали дев’ять осіб – Семен Михайлович Воронцов, Микола Олександрович Новосельський, Григорій Григорович Маразлі, Валер’ян Миколайович Лігін, Петро Адамович Крижановський, Павло Олександрович Зелений, Василь Якович Протопопов, Микола Іванович Мойсеєв та Борис Олександрович Пелікан. На основі зібраних джерел та праць дослідників виявлено перелік найбільш типових державних орденів серед постатей міських голів з хронологічною прив’язкою та короткими узагальненнями щодо умов присвоєння.

РОЗВИТОК РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА ОДЕЩИНІ (КІНЕЦЬ ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

Наталія Діанова — 2023-12-28

Мета дослідження полягає у висвітленні основних аспектів розвитку Римо-католицької церкви (РКЦ) на Одещині в контексті її проблем та досягнень наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше запропоновано комплексне дослідження особливостей розвитку РКЦ на Одещині на тлі історичних подій кінця ХХ – початку ХХІ ст.

На основі архівних документів розглянуто основні етапи діяльності РКЦ на Одещині в зазначений період. З’ясовано, що перший етап на шляху відродження Церкви припав на 1990-ті роки. Його характерними особливостями стали повернення раніше конфіскованих радянською владою будівель католицьким громадам, їх реконструкція та відновлення. У цей період вдалося створити мережу релігійних громад, адаптованих до умов діяльності в площині поліконфесійного середовища. Вказано, що цей процес перебував під контролем Відділу у справах релігій, який діяв при Одеській обласній держадміністрації упродовж 1996–2005 рр.

Доведено, що другий етап розвитку РКЦ розпочався на початку ХХІ ст., що зумовлено приїздом в Україну Папи Римського Івана Павла ІІ. Проаналізовано основні досягнення цього періоду: заснування нової ОдеськоСімферопольської дієцезії на чолі з єпископом Броніславом Бернацьким, зростання чисельності віруючих, активізація просвітницької та благодійницької роботи, діяльність, націлена на покращення міжконфесійних взаємин у регіоні. З’ясовано інтелектуальні та релігійні зв’язки РКЦ з представниками державних структур та громадськості. В умовах повномасштабної російської агресії РКЦ зайняла активну позицію підтримки населення України і надання йому відповідної гуманітарної допомоги.

Подальші студіювання церковної історії передбачають дослідження розбудови християнських храмів на півдні України.

ПОШИРЕННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ОСВІТИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.: ХЕРСОНСЬКЕ КОМЕРЦІЙНЕ УЧИЛИЩЕ

Олена Чернявська — 2023-12-28

Стаття присвячена зародженню комерційної освіти в одному з провідних торгово-економічних та промислових регіонів півдня України на початку ХХ ст. Через бурхливий розвиток економіки в Херсоні активізувався процес підготовки спеціалістів професійної освіти, подібно до Одеси та Миколаєва. Проте тут були й свої перешкоди, що в свою чергу зумовило певні особливості формування цієї освітньої ланки. Метою даної статті є спроба охарактеризувати діяльність першого комерційного училища в одному з економічних центрів Південної України на початку ХХ ст. Опрацювавши наявну джерельну та історіографічну базу даного питання вдалося визначити передумови його започаткуванню, окреслити основні етапи функціонування та з’ясувати значення в процесі поширення комерційної освіти.

МУСУЛЬМАНСЬКА КУЛЬТУРА КРИМСЬКИХ ТАТАР КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТ.: РЕЦЕПЦІЯ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

Євген Філянін — 2023-12-28

В статті розглянуто рецепцію Михайла Коцюбинського кримськотатарської культури. У 1890-х – початку 1900-х рр. письменник здійснив ряд подорожей до Криму, де він провів загалом два роки свого життя. Проаналізовано твори, що були написанні під враженнями від цих подорожей: «В путах шайтана»,«На камені» та «Під мінаретами». Вони відобразили особливості авторського сприйняття політичного, соціального та релігійного життя кримських татар та ісламу.

Звернено увагу на достатньо добре усвідомлення Михайлом Коцюбинським особливостей татарської культури, особливо для особи, яка не була представником даного середовища. Наратив відображений на сторінках цих коротких історій був в полі зору українського читача в україноцентричний період, що в українській історіографії дістав назву «українське національне відродження». Це час, коли інформація про мусульманську культуру в українському публічному дискурсі була представлена досить обмежено.

Акцентовано на присутності в Кримському суспільстві зазначеного періоду ідей джадидизму Ісмаїла Гаспринського.

Обгрунтовано важливість рецепції мусульманської культури Михайлом Коцюбинським для інтелектуальної історії та розуміння сприйняття мусульманства українцями кінця XIX – початку XX ст.

ШЕВЧЕНКІВСЬКІ РОКОВИНИ І УКРАЇНСЬКІ ГРОМАДСЬКІ ОСЕРЕДКИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ В ОДЕСІ ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Сергій Світленко — 2023-12-28

Метою статті є реконструкція історії вшанування Шевченківських роковин у контексті діяльності українських громадських осередків та організацій в Одесі останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст.

Методами дослідження стали персоналістичний і системний.

Джерела: архівні та опубліковані документи, а також епістолярії, публіцистика, спомини, почерпнуті в українській періодиці.

Основні результати полягають в осягненні процесу вшанування Шевченкових роковин як важливого чинника формування української національної свідомості та ідентичності серед населення Одеси. Показано, що збереження історичної пам’яті про великого українського поета і мислителя Т. Г. Шевченка мало історичну тяглість в Одесі від останньої чверті ХІХ ст. до Першої світової війни. Вшанування Шевченківських роковин простежується в діяльності різних українських громадських осередків та організацій, зокрема Одеської української громади, Одеської «Просвіти», Одеського «Українського клубу» і «Української Хати». Основними формами проведення Шевченкових роковин були літературно-музично-вокальні вечори пам’яті; читання доповідей, лекцій, рефератів про Кобзаря; публікації про Т. Г Шевченка в газетах, журналах, у брошурах, бібліографічних покажчиках тощо; організація відповідних панахид. У 1870-х – 1880-х рр. заходи з увічнення пам’яті Т. Г. Шевченка проводилися нелегально, а з кінця ХІХ ст. набули публічності й порівняної масовості. Помітна роль в організації і проведенні заходів з увічнення пам’яті українського поета і мислителя належала таким діячам, як Л. А. Смоленський, О. О. Андрієвський, П. О. Зелений, М. Ф. Комаров, І. М. Луценко, Д. Д. Сигаревич, А. В. Ніковський, С. П. Шелухін та ін. Шевченкові заходи спочатку Одеської української громади, а згодом Одеської «Просвіти» та її наступників перебували в полі зору місцевої адміністрації, жандармів та поліції, які чинили неприхований тиск і репресії стосовно свідомого українства і його громадських осередків та організацій, прагнули заблокувати процес поширення української національної свідомості й ідентичності в місті.

Проте карально-охоронні заходи російського імперського режиму не могли зупинити діяльність свідомого українства Одеси з увічнення історичної пам’яті Т. Г. Шевченка. Доведено, що від кінця 1870-х до 1914 р. українські громадські осередки та організації нагромадили важливий історичний досвід із вшанування Шевченкових роковин. Ця діяльність сприяла національній консолідації місцевого свідомого українства, відродженню і збереженню історичної пам’яті та спадщини Кобзаря, поширенню українських національних та культурних цінностей в мультикультурному й поліетнічному місті та південноукраїнському регіоні.

ІСТОРИЧНИЙ РОМАН «КОЗАКИ В МОСКОВІЇ» В БІОГРАФІЇ ЮРІЯ ЛИПИ ТА ЗВІДСТАНІ ЧАСУ

Світлана Кучеренко — 2023-12-28

У статті йдеться про історичний роман Ю. Липи «Московія» як про подію в біографії автора та про актуальність проблематики й джерельної бази твору в контексті російсько-української війни. За допомогою біографічних джерел простежено історію написання та видання роману. Також зроблено спробу відтворити бібліографію історичних джерел і літератури, використаних Ю. Липою для створення образу Московії і москвичів XVII століття (суспільного та державного устрою, законів і звичаїв, ментальності й світогляду, повсякденного життя та поведінки). Підкреслено зв'язок мети автора і значення роману «Козаки в Московії» для українців. У підсумку зазначено уточнення фактів біографії й творчості Ю. Липи та перспективи дослідження – визначення ступені історичності роману та еволюції поглядів письменника-мислителя.

ІСНУВАННЯ ОКРЕМИХ ЕТНІЧНИХ ГРУП ОДЕСИ В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ 1941–1944 рр.

Олександр Бабіч — 2023-12-28

Стаття присвячена існуванню окремих етнічних груп Одеси в умовах окупації 1941–1944 рр. Адже національна політика румунської окупаційної влади в Одесі не тільки напряму впливала на стратегію життя представників окремих етнічних груп міського населення, а у деяких випадках сама можливість вижити або загинути, залежала від того, що було записано в паспорті в графі «національність».

Доведено, що найбільші привілеї від нової влади отримували три етнічні групи: німці, румуни і молдовани. Оскільки, етнічні німці за межами Німеччини сприймалися гітлерівським урядом як представники вищої раси, котрі мали бути використані на нових територіях як союзники у здійсненні окупаційної політики, то для роботи з німецьким населенням Трансністрії був створений окремий підрозділ СС «Р», який підпорядковувався Головному правлінню репатріації етнічних німців «Фольксдойче міттельштелле».

Встановлено, що румунський уряд розумів необхідність акцентувати свою національну політику саме на молдовську етнічну громаду в краю, бо саме це населення мало стати опорою уряду на тимчасово окупованій території. Тобто, молдовани почали вважатися етнічною групою румунського населення. Показово, що на території між Дністром та Бугом проживали близько 250 тис. молдован, які були максимально сконцентровані в селах вздовж Дністра. Проте, попри втрати населення першого року війни кількість таких мешканців зменшилася до 198 тис.

ТЕМАТИКА З ІСТОРІЇ КОЗАЦТВА НА СТОРІНКАХ НАУКОВИХ ВИДАНЬ 50-80 РОКІВ XX СТ.: УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ЖУРНАЛ

Юрій Присяжнюк — 2023-12-28

У статті розглянуто основні аспекти вивчення теми козацтва в українських історичних наукових виданнях протягом 50-80 років XX ст. та проведено аналіз рівня вивченості проблем козацтва на сторінках «Українського історичного журналу». Досліджено роль цього часопису у розгляді питань соціально-економічного, політичного та культурного розвитку українських земель у пізньому середньовіччі. Аналізується еволюція дослідницьких підходів, розкриваються ключові теми та питання, що були актуальними для істориків протягом визначеного періоду.

Висвітлюються внески окремих вчених та їх вплив на загальний науковий дискурс щодо козацтва в Україні в зазначений історичний період. Виділено важливість студій зі спеціальних історичних дисциплін для освітлення історії України в період козаччини. Визначено, що автори цих студій істотно розширили дослідження з конкретно-історичних проблем досліджуваного періоду, роз'яснили та уточнили низку явищ і подій історії козацтва. Зроблено висновок, що «Український історичний журнал», який займає важливе місце вітчизняній історіографії, вніс значний внесок у вивчення важливих аспектів козацтва України. Дана стаття вносить важливий внесок у розуміння розвитку історичного дослідження козацької тематики та визначає його місце у науковому обговоренні протягом зазначеного часового проміжку.

КОЗАКОЗНАВСТВО В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ СТУДІЯХ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ АВСТРАЛІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ

Олександр Музичко — 2023-12-28

Метою цієї статті є виявлення особливостей функціонування традиції усвідомлення козаків як надважливого архетипу української історії серед донедавна наймолодшої великої української діаспори – австралійської. Завданнями статті є окреслення кола осіб, що згадували про козаків, мотивації, обставини та напрями їх діяльності. Зроблено висновок, що на тлі доробку українських гуманітаріїв, поетів, письменників. митців Канади, США, Західної Європи козакознавство Австралії розвивалось у наздоганяючому темпі, що було зумовлено відносною молодістю діаспори на п’ятому континенті. Більшість зі згаданих персонажів розвивали в Австралії свій попередній доробок (передусім, йдеться про Івана Рибчина). Деякі з вчених, що мали потенціал для відповідних студій (С. Наріжний, Є. Завалинський) з різних причин не виявили активності.

Проте, сама наявність козакознавчого сліду у діяльності австралійської інтелігенції промовисто свідчить про потенціал козацької ідеї для консолідації українців. Найоригінальніший доробок серед австралійських вчених належить О. Зибачинського, який зумів включити козацтво у широких історіософський контекст. Заслугою І. Рибчина був аналіз феномену козацтва у психологічному контексті. Він же піддав феномен козацтва більш об’єктивному, а водночас неоконсервативному аналізу. Але у дискурсі австралійської діаспори, як, втім, й інших діаспор, переважав неонародницький та неоромантичний погляд на козацтво. Безумовно, актуальними в умовах нинішньої російської загрози є численні зауваження австралійських українців про націєтворчу діяльність козаків, боротьбу їх проти російського імперіалізму. Загалом, австралійські козакознавчі студії продемонстрували оригінальний синтез міждисциплінарності.

ІСТОРІЯ ЄВРЕЇВ В УКРАЇНІ У ХХ СТ. ЯК ПРЕДМЕТ ВИКЛАДАННЯ У ЗВО: МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ СПЕЦКУРСІВ

Людмила Новікова — 2023-12-28

У статті пропонуються два проєкти загального й краєзнавчого курсів з історії єврейського населення в Україні та Одесі, зокрема, засновані на використанні просторового та інших сучасних підходів. Представлені програми є авторським поглядом на проблему та пропонує розпочати дискусію, зокрема, щодо просторового чи іншого сучасного підходу та залучення даних усних джерел при розробці курсів, як з історії єврейського населення, так і з історії інших етнічних груп, національних меншин в Україні.

ДИРЕКТОРАТ ОДЕСЬКОГО ПІКЛУВАЛЬНОГО КОМІТЕТУ ПРО В’ЯЗНИЦІ: ПРОСОПОГРАФІЧНИЙ ПОРТРЕТ

Євгеній Юраш — 2023-12-28

У статті розглянуто персональний склад директорату Одеського Піклувального комітету про в’язниці та їхню діяльність. За наявними довідковими та архівними матеріалами прослідкувано склад Комітету починаючи з 1834 р. З 1834–1835 рр. директорами товариства були: Л. О. Наришкін, С. Т. Василевський, К. І. Прокопеус, І. І. Фондуклей, О. М. Золотарев, С. П. Енгельгард, П. Т. Морозов, О. В. Коноплин, К. Т. Спаский, І. С. Новіков, А. Я. Фабр, С. Т. Ягницький, О. І. Гагарін, Г. Г. Голіцин, О. І. Орлай, С. Д. Горяїнов та інші. На основі зібраних джерел та літератури проаналізовано діяльність та значимість роботи вищезгаданих персоналій завдяки діяльності в Одеському Піклувальному комітеті про в’язниці.

ШЛЯХ КАВИ ДО УКРАЇНИ

Володимир Полторак — 2023-12-28

Рецензія на книгу Нечитайло П. Османська кав’ярня в Кам’янці-Подільському. І: Польові роботи, керамічний посуд, люльки, превентивна археологія в Україні, 1. Київ; Кам’янець-Подільський: ОАСУ, 2022. 296 с.

13 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ІВАНА ЛИПИ (24.02.1965, КЕРЧ – 13.11.1923, ВИННИКИ)

Світлана Кучеренко — 2023-12-28

13 листопада 2023 р. у Винниках відбулися пропам’ятні заходи, присвячені 100-річчю з дня смерті українського політичного і культурного діяча Івана Львовича Липи.