ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ ФОРТЕЦІ ТА МІСТА АККЕРМАН У 1770 – 1793 РР.

Андрій Красножон

Анотація


Реконструкція історичної топографії Аккермана спирається на декілька планів міста і фортеці другої половини XVIII ст. Міська забудова характеризувалася хаотичним плануванням з трьома-чотирма локальними районами, сформованими навколо площ. Зовнішні укріплення (рів та стіни) охоплювали посад нерівною дугою. Міська забудова стає щільнішою в міру наближення до фортеці. У самій фортеці також розміщувалися деякі громадські будівлі. Територія оборонного ансамблю поділяється на декілька кварталів. Найвища щільність забудови спостерігається в північно-східній, прибережній частині торгових кварталів, в межах сучасних вулиць Попова та Шабській. До цих пір тут збереглися Грецька церква, яка датується другою половиною 15-го століття, та Вірменська церква (початок 17-го століття). Архаїчне планування простежується в деяких місцях сучасного міста (збігаються напрямки вулиць та контури площі в кварталі між нинішніми вулицями Шабська, Кутузова, Попова і Шевченка). У цьому районі розташовувався один з трьох виїздів з міста, в бік села Катаржа та морської пристані (на мисі, між Шаболатським та Дністровським лиманами), яка відома з 1419 р. На північний схід від цих міських воріт, із зовнішнього боку міських укріплень, розташовувався великий цвинтар (швидше за все, християнський). Два інших виїзди з міста були розташовані в південно- західній частині зовнішньої лінії оборони (дороги до Татарбунар та Бендер). З ними також співвідноситься кладовище, але на цей раз, воно розташоване в межах міста. Це мусульманський мазар, територія якого відповідала чотирьом сучасним кварталам в межах вул. Свердлова-Дзержинського та вул. Кірова-Шевченка. Локалізація кладовища підтверджується випадковими знахідками поховань в цьому міському районі, а також мармурових надмогильних плит з епітафіями старо-османською мовою (одне датоване 1743 р.). На схід від Татарбунарських воріт розташовувався сад, що примикав до лінії оборони в межах кварталів між Першотравневою та вулицею Кірова. Інший сад був розташований за межами міста, на нижній прибережній терасі лиману, на північний захід від Бендерських воріт. Декілька маленьких кладовищ знаходилось всередині міських кварталів. Майже всі вони були пов'язані з церквами або мечетями. Так, на розі вулиць Калініна та Ушакова, згідно з історичними планами, локалізована мечеть з невеликим кладовищем на захід від неї (поблизу сучасної школи № 1). Інше мусульманське кладовище XVI-XVIII ст. було зафіксовано неподалік від фортеці, на південний схід від веж № 1-3 Військового двору. Вірменська та Грецька церкви також мали свої власні кладовища. Кілька десятків поховань до османських часів були зафіксовані в Цивільному дворі, на захід від християнської церкви, під час археологічних розкопок під керівництвом Г. Мезенцевої. Після захоплення Білгорода турками (1484 р.), на місці церкви з'явилася мечеть Баязеда Другого (?). На план Ф. Кауффера 1793 р. вона позначена як Султанська мечеть. Ще одне невелике християнське кладовище XV ст. всередині фортеці було зафіксовано Гр. Авакяном під час розкопок біля східної стіни цитаделі, де поодинокі могили були виявлені ним під вікном апсиди церкви цитаделі. У другій половині XVIII ст. у фортеці налічувалося як мінімум сім мечетей.


Ключові слова


Аккерман, історична топографія, фортеця, Османська імперія

Повний текст:

PDF

Посилання


Avakian Gr. Săpăturile de la Cetatea Albă. Comisiunea Monumentelor Istorice (secţia din Basarabia). (An. III). – Chişinău, 1931.

Călători poloni în Ţările Române // Cultura naţională. – Bucureşt: Ed., 1930. – Р. 242. 42 Le Petit Robert. – 1984.

Şlapac M. E. Arta urbanizmului in Republica Moldova: privire de ansamblu. – Chişinău, 2008.

Государственный Русский музей (Санкт-Петербург). – № Р 30899.

Деволан Ф. П. Отчет относительно географического и топографического положения Провинции Озу или Едисан, обычно называемой Очаковская Степь, служащий пояснением к картам и планам, снятым по Высочайшему указанию / Ф. П. Деволан // Наследие Ф. П. Де-Волана. – Одесса, 2002.

Кочубинский А. А. Лапидарные надписи XV столетия из Белгорода, что ныне Аккерман // Записки Одесского общества истории и старожитностей. – 1889. – № 15. – С. 515.

Кравченко А. А. Средневековый Белгород на Днестре (конец XIII — XIV вв.). – К.: Наукова думка, 1986.

Красножон А.В. Армянская церковь Аккермана (история исследований). // Музейний Вісник. – Запоріжжя: Запорізький краєзнавчий музей, 2013. – Вип. 13. – С. 167–177;

Красножон А. В. Крепость Белгород (Аккерман) в исторических изображениях // Stratum plus. – Кишинев, 2016.

Красножон А. В. Крепость Белгород (Аккерман). История строительства // Stratum plus. – Кишинев, 2012.

Красножон А.В. История исследований армянского храма Аккермана. //Південний захід. Одесика (Історико-краєзнавчий альманах). – Одеса: Друкарський дім, 2013. – С. 21– 36.

Красножон А. В. Эпиграфические памятники XV в. из Белгородской крепости // Stratum plus. – Кишинев: 2013. – Вип. 6. –С. 195-197.

Крепость Белгород (Аккерман). История строительства // Stratum plus. – Кишинев, 2012.

Національна бібліотека України імені В.Вернадського. Відділ картографії. – № 12267; Російський державний воєнно-історичний архів (далі – РДВІА). – Ф. 846. – Оп. 16. – Спр. 21608.

РДВІА. – Ф. 1293. – Оп. 166. – Спр. 69;

РДВІА. – Ф. 846. – Оп. 16. – Спр. 2015.

Силистренско-очаковският еялет през ХVIII – началото на ХIХ в. Административно-териториално устройство, селища и население в Северозападното Причерноморие. – София, 2009.

Хождение Зосимы в Царьград, Афон и Палестину // Вопросы русской литературы (Ученые записки МГПИ им. В. И. Ленина). – 1971.

Челеби Эвлия. Книга путешествия. – Ч. 1: Земли Молдавии и Украины. – М.: Наука, 1961. – С. 38.

Шлапак М. Е. Белгород-Днестровская крепость (исследование средневекового оборонного зодчества). – Кишинев: АRC, 2001.




Print ISSN: 2519-2523