РОЗВИТОК РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В ОДЕСІ У ХІХ СТ. (на матеріалах Державного архіву Одеської області)

Анотація

Мета поданої наукової статті полягає в тому, щоб на основі документів Держархіву Одеської області простежити основні етапи розвитку римо-католицької церкви в Одесі упродовж ХІХ ст. Для досягнення зазначеної мети передбачено комбіноване використання різних наукових методів дослідження, зокрема, евристичного, аналізу і синтезу, класифікації та періодизації, статистичного та ін. Зазначено, що найбільш сприятливим для розвитку католицизму в місті був період з кінця ХVІІІ ст. до 20-х рр. ХІХ ст. Його характерною особливістю було лояльне ставлення до католиків з боку місцевої влади. Свідченням є позиція генерал-губернатора Новоросійського краю і градоначальника Одеси де-Рішельє по відношенню до римо-католицьких парафій в регіоні, до управління в яких допускалися єзуїти. Першим візитатором римо-католицьких церков у Новоросійському краї став єзуїт абат Домінік-Шарль Ніколь, який здійснював контроль за діяльністю усіх католицьких парафій, які знаходились на той час у Херсоні, Одесі, Миколаєві та Северинівці. Деякі матеріали Держархіву Одеської області стосуються історії католицького храму Одеси, заснованого в 1795 р. Науковий інтерес становить документ про звернення римо-католиків до міської влади в 1808 р. з проханням надати їм землю для будівництва нового храму в зв’язку із зростанням чисельності парафіян. Наслідком стало виділення місця під забудову кам’яної церкви та офіційний дозвіл на вільне володіння цією землею. Розглянуто особливості другого періоду в історії католицької церкви в Одесі, який розпочався з 1822 р. – після заборони проживання єзуїтів на теренах Російської імперії. Його відмітною рисою став наступ російського уряду на католицьку церкву, яка підозрювалась у підтримці польського повстання 1830-1831 рр. У цей час розпочалася політика ізоляції католицької церкви від Риму й втручання світської влади у справи католицького єпископату. Реакція з боку папи Григорія ХVІ та країн Західної Європи змусила російського імператора Миколу І у 1847 р. підписати конкордат між російським урядом і Апостольським Престолом, одним із пунктів якого мало стати утворення нової католицької Херсонської єпархії з центром у Херсоні. Негативна позиція православної ієрархії на чолі з Херсонським і Таврійським архієпископом Інокентієм (Борисовим) змусила внести зміни до цього проекту – єпархія отримала назву Тираспольської (з центром у Тирасполі) й увійшла до складу Могилівської митрополії. Важливого значення в цей час набувала Одеса, де фактично знаходилась католицька єпископська резиденція. У відповідності з документами в 1853 р. було завершене будівництво кам’яного кафедрального собору, освяченого в ім’я Успенія Пресвятої Діви Марії. Його настоятелем став священик Єжи Безутович, якому допомагали чотири капелани: для поляків, італійців, французів і німців. Проаналізовано третій, більш сприятливий період для розвитку католицизму в Одесі, який розпочався в другій половині ХІХ ст. Низка 40 архівних матеріалів стосується особливостей процедури призначення священиків для католиків-німців, яких запрошували з німецьких земель та Австрії. Досліджено процес зміцнення позицій церкви в місті, наслідком якого стало зростання католицького населення, розширення земельних володінь та розбудова нових храмів. Тож документи, які відклалися у фондах Держархіву Одеської області, дають можливість реконструювати окремі сюжети розвитку римо- католицької церкви в Одесі упродовж ХІХ ст. У комплексі з опублікованими джерелами і дослідницькою літературою вони є важливим підґрунтям для подальшого дослідження історії католицизму в Україні.