ДОНСЬКА ВІЙСЬКОВА ФЛОТИЛІЯ В РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКІЙ ВІЙНІ 1735 – 1739 рр.
DOI:
https://doi.org/10.18524/2519-2523.2012.7.153645Ключові слова:
російсько-турецька війна 1735-1739 рр., Донська флотилія.Анотація
У даній статті розглядається діяльність Донської військової флотилії під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Відображено процес будівництва і бойовий шлях флотилії. Розкрито особливості конструкції, а також бойові можливості суден. Визначено місце флотилії на театрі військових дій.
Посилання
Загальна кількість суден Азовського флоту, побудованих впродовж 1695 – 1711 рр. сягала 497 одиниць: 83 двопалубних корабля, 23 однопалубні фрегати, 200 бригантин і скампавей, 70 палубних ботів і десятки менших суден різних типів. У 1712 р. Азов повернули туркам у тому вигляді, в якому його взяли у 1696 р.; Таганрог та інші прибережні укріплення зруйнували; кращі кораблі продали Туреччині, а решту розібрали.
Материалы для истории русского флота (далі – МИРФ) / Под ред. Ф. Веселаго. – Ч. VI. – СПб., 1877. – С. 3-19, 25-26; Полное собрание законов Российской империи.Собрание І. (далі – ПСЗРИ.І). – Т. VII. – СПб., 1830. – № 4191, 4200; Тарас А.Е. Сражения и кампании русского парусного флота (1696 – 1863 гг.). – Минск, 2007. – С. 121, 128.
До складу Комісії увійшли: віце-адмірали – Т. Сандерс і Н. Синявін; контр-адмірали – П. Бредаль і В. Дмітрієв-Мамонов; шаутбенахт граф М. Головін (у тому ж році його було призначено генерал-інспектором флоту з віце-адміральським рангом, а з 1733 р. він «полный адмирал» і президент Адміралтейств-колегії). Після смерті Т. Сандерса (грудень 1733 р.) і призначення М. Головіна на посаду президента Адміралтейств-колегії, головою Воїнської морської комісії став Н. Синявін.
Петро Петрович Бредаль служив на Дону і Азовському морі ще під час російсько-турецької війни 1710 – 1713 рр. У 1714 р. відзначився на Балтиці під час Гангутської битви і був нагороджений золотою медаллю. За період своєї подальшої бойової діяльності захопив у північних морях чимало кораблів шведів та їх союзників. Був визнаним фахівцем морської справи.
МИРФ. – Ч. VI. – С. 2-5, 15, 21, 33-35, 38-69; ПСЗРИ. – Т. ІХ. – № 6512, 6472; Общий морской список / Сост. Ф. Веселаго. – Ч. 2. – СПб., 1885. – С. 35-37; Берх В.Н. Жизнеописания первых российских адмиралов, или опыт истории российскаго флота. – Ч. 2. – СПб., 1831. – С. 155; Ласковский Ф. Опыт исследования инженернаго искусства после императора Петра I до Екатерины ІІ // Материалы для истории инженернаго искусства в России. – Ч. ІІІ. – СПб., 1865. – С. 462, 815; Скрицкий Н.В. Флагманы Петра Великого. – М., 2004. – С. 411-412; Тарас А.Е. Сражения и кампании. – С. 121.
Всеподданнейшие донесения графа Миниха / Под ред. А. Мышлаевского. – Ч. І. Донесения 1736 и 1737 годов // Сборник военно-исторических материалов (Далі – СВИМ). – Вып. Х. – СПб., 1897. – С. 50-58, 63, 66-67, 77; Манштейн Х.-Г. Записки о России. – М., 1875. – С. 90-95. Ласковский Ф. Опыт исследования инженернаго искусства …. – Ч. ІІІ. – С. 471-481, 804-812.
Дістатися до фортеці замуленим правим рукавом для турецьких човнів було також проблематично, оскільки треба було огинати болотистий Великий Каланчінський острів і, відтісняючи донців, прориватися у лівий рукав повз російську флотилію, котра стояла між Великим і Малим Каланчінськими островами. На Малому острові знаходилась Права каланча. Ліва каланча знаходилась на лівому березі Дону безпосередньо перед його дельтою. На
Великому Каланчінському (пізніше Петрівському) острові знаходився укріплений турецький форштадт (перейменований згодом у ф. Петрівську), котрий прикривав азовську гавань з протилежного берега. (Нові назви острова і фортеці пов’язані з іменами командуючих – Петра Петровича Лассі і Петра Петровича Бредаля). В тому районі знаходились річки Каланча (на Великому Каланчинському о-ві), Мокра Каланча та Суха Каланча (дельта правого рукава гирла Дону), Мокрий Каланчик і Сухий Каланчик (поблизу лівого рукава гирла Дону).
Журнал фельдмаршала Лесси о воинских операциях с 1733 по 1737 год / Под ред. Н. Дубровина // СВИМ. – Вып. ІІІ. – СПб., 1893. – С. 164, 182-186, 193-199, 203, 213, 221, 272-277, 282-286, 296-299; МИРФ. – Ч. VI. – С. 69, 72; Висковатов А. Военные действия российскаго гребнаго флота под начальством вице-адмирала Бредаля на Азовском море в 1736, 1737 и 1738 годах. – СПб., 1830. – С. 3-9; Ласковский Ф. Опыт исследования инженернаго искусства. – Ч. ІІІ. – С. 475-481.
Марсильи Л. Военное состояние Оттоманской империи. В 2 т. – Т. 1. – СПб., 1737. – С. 64-65, 101-104.
МИРФ. – Ч. VI. – С. 80, 85 – 86; СВИМ. – Вып. Х. – C. 124, 132, 148, 165; Байов А. Русская армия в царствование Анны Иоанновны. Война России с Турцией 1736 – 1739 годов: В 2 т. – Т. 1. Первые три года войны. – СПб., 1906. – С. 333-334, Примечания. – С. 125.
На початку правління Анни Іоаннівни, для заохочення російських дворян до військово-морської служби, Військова морська комісія скоротила флотські штаб- і обер-офіцерські чини із підвищенням у ранзі. Так, було скасовано чини капітан-командора, капітанів ІІ-го і ІІІ-го рангів, капітан-лейтенанта,
унтер-лейтенанта і корабельного секретаря. За штатом 1732 р. залишився чин капітана полковницького рангу, лейтенанта майорського рангу, мічмана поручницького рангу, а серед допоміжних «ластових» чинів – майстра рівного армійському капітану і штурмана поручницького рангу.
Бумаги Кабинета Министров Императрицы Анны Иоанновны. 1731 – 1740 гг. / Под ред. А. Филиппова. – Ч. V. 1736 г. // Сборник Императорского Русского исторического общества (далі – СИРИО). – Т. 114. – Юрьев, 1902. – С. 374, 488; МИРФ. – Ч. VI. – С. 77, 82-84, 93-94, 110; Байов А. Русская армия. – Т. 1. – C. 334-336; История отечественного кораблестроения. – В 5 т. – Т. 1. Парусное деревянное судостроение ІХ – ХІХ вв. – СПб., 1994. – С. 189.
Бумаги Кабинета Министров. – Ч. V. 1736 г. // СИРИО. – Т. 114. – С. 454-456, 501, 512-516, 564, 585-595, 633, 638; Бумаги Кабинета Министров. – Ч. VI: 1737 г. // СИРИО. – Т. 117. – С. 112, 377-381.
Кабалія Д.Р., Нефьодов В.В. «Запорозька чайка»: історія однієї знахідки. – Запоріжжя, 2005. – С. 71-74.
МИРФ. – Ч. VI. – С.111–114, 124–127,131,138 –143, 159;СВИМ. – Вып.Х. – С.132, 215-216, 259-264, 283, 292.
Від тат. Дженіче – «Тонка Вода». Вузький прохід із Азовського моря в Сиваш турецькі моряки іменували Інджеджик – «Тонкий». У період воєнних дій 1737 – 1739 рр. росіяни, для зручності вимови, називали тамтешнє прибережне містечко Ґєнчік, Ґєнчі, Ґєнча. У наступних війнах з Туреччиною росіяни іменували це містечко Ґєнічі. Зараз місто Генічеськ.
Турецькі моряки називали цю косу Джун-Куйрук – «Чортів Хвіст», а місцеві татари – Беріджі-Ода – «Вовчий Острів». Коса являє собою досить широкий острів, намитий посеред моря, зв’язаний із сушею тонкою піщаною стрілкою (чим нагадує хвіст з китицею на кінці). У 1929 р. острів відділили від Утлюкської стрілки протокою і назвали Бірючим («бірюк» означає вовк-одинак), а Стрілку і понині називають Федотовою косою.
МИРФ. – Ч. VI. – С. 159-162; Байов А. Русская армия. – Т. 1. – С. 424-425; Висковатов А. Военные действия российскаго гребнаго флота. – С. 8-11; Ласковский Ф. Опыт исследования инженернаго искусства. – Ч. ІІІ. – С. 356.
МИРФ. – Ч. VI. – С. 166; Байов А. Русская армия. – Т. 1. – С. 426-427; Висковатов А. Военные действия российскаго гребнаго флота. – С. 12-14.
Двощоглові гребні фрегати, котрі росіяни називали малими галерами або скампавеями, а також однощоглові кончебаси, тунбаси тощо.
МИРФ. – Ч. VI. – С. 174-175; Байов А. Русская армия. – Т. 1. – С. 428-429; Висковатов А. Военные действия российскаго гребнаго флота. – С. 15-17.
МИРФ. – Ч. VI. – С. 176-177; Байов А. Русская армия. – Т. 1. – С. 429-430; Висковатов А. Военные действия российскаго гребнаго флота. – С. 17-20; Краткия сведения о русских морских сражениях за два столетия с 1656 по 1856 год / Под ред. Ф. Веселаго. – СПб., 1871. – С. 30.
Байов А. Русская армия. – Т. 1. – С. 430-431; Ласковский Ф. Опыт исследования инженернаго искусства. – Ч. ІІІ. – С. 357, 432-433.
МИРФ. – Ч. VI. – С. 169-177; Байов А. Русская армия. – Т. 1. – Прим. – С. 159; Краткия сведения о русских морских сражениях. – С. 31.
У 1734 р., під час Війни за польську спадщину, капітан Дефремері (Пьєр де Фремері) командував на Балтиці російським фрегатом «Мітау». 25 травня поблизу Данціга фрегат було підступно захоплено французькою ескадрою. Командир фрегату (котрого французи запросили на борт флагманського корабля) та його команда не вчинили спротиву, оскільки не знали, що вже декілька днів як Франція перебуває у стані війни з Росією. За здачу корабля без бою капітану Дефремері і його офіцерам в Росії було винесено смертний вирок. Після додаткового розслідування справи 27.02.1736 усіх було виправдано. Дефремері на один рік було понижено у ранзі.
МИРФ. – Ч. VI. – С. 177-182; Байов А. Русская армия. – Т. 1. – С. 432-435; Висковатов А. Военные действия российскаго гребнаго флота. – С. 21-23.
У спогадах Х.-Г. Манштейна це мис Високий (місце розташування сучасного смт. Кирилівка).
Біля Віссаріонової коси російську флотилію можна було здолати значно легше з двох причин: 1) можна було повністю блокувати і перекрити підступи до питної води; 2) до прибережних позицій Бредаля можна було підступити з тилу (із східного боку Коси була достатня глибина для турецьких галер), а відтак можна було вдарити і з флангів.
Манштейн Х.-Г. Записки. – С. 128-129; МИРФ. – Ч. VI. – С. 177-180; Байов А. Русская армия. – Т. 1. – С. 435-436; Висковатов А. Военные действия российскаго гребнаго флота. – С. 24-26.
МИРФ. – Ч. VI. – С. 180-182; Байов А. Русская армия. – Т. 1. – С. 436-437; Висковатов А. Военные действия российскаго гребнаго флота. – С. 26-28.
І в наш час можна побачити, як азовські рибалки на прибережному мілководді кидають якір на дуже довгому канаті.
Незадовго до цього Голіцин посварився з президентом Адміралтейств-колегії адміралом Головіним, президентом Військової колегії Мініхом, членами Воїнської морської комісії віце-адміралом Синявіним і контр-адміралом Дмітрієвим-Мамоновим, та навіть із самим віце-канцлером Остерманом. Конфлікт виник восени 1737 р., коли генерал-крігс-комісар
інспектував Брянське адміралтейство. На той час Синявін був головним командиром у Брянську, а Дмітрієв-Мамонов керував діями Дніпровської флотилії в Очаківському лимані.
Бумаги Кабинета Министров. – Ч. VI. 1737 г. // СИРИО. – Т. 117. – С. 364, 542, 562; Бумаги Кабинета Министров. – Ч. VІI. Январь – июнь 1738 г. // СИРИО. – Т. 120. – С. 77, 158, 410; МИРФ. – Ч. VI. – С. 194, 203-215; Скрицкий Н.В. Русские адмиралы: Краткий биографический словарь. – М., 2003. – С. 106-107.
МИРФ. – Ч. VI. – С. 194, 203-215; Байов А. Русская армия. – Т. 1. – С. 544-545; Висковатов А. Военные действия российскаго гребнаго флота. – С. 29-30; Тарас А.Е. Сражения и кампании. – С. 125.
МИРФ. – Ч. VI. – С. 214, 219; Байов А. Русская армия. – Т. 1. – С. 546; Висковатов А. Военные действия российскаго гребнаго флота. – С. 31-33.
МИРФ. – Ч. VI. – С. 220-227; Байов А. Русская армия. – Т. 1. – С. 547-548, Примечания. – С. 184; Висковатов А. Военные действия российскаго гребнаго флота. – С. 34-38; Ласковский Ф. Опыт исследования инженернаго искусства. – Ч. ІІІ. – С. – 364; Краткия сведения о русских морских сражениях. – С. 31.
Перекручуючи назви цих фортець, росіяни іменували їх Ор-Кап і Чіваскула.
Байов А. Русская армия. – Т. 1. – С. 548, 550-551; Ласковский Ф. Опыт исследования инженернаго искусства. – Ч. ІІІ. – С. 364-366.
Бумаги Кабинета Министров. – Ч. Х: Июль-декабрь 1739 г. //СИРИО. – Т. 130. – С. 589; История отечественного кораблестроения. – Т. 1. – С. 190.
Байов А. Русская армия. – Т. 2: Кампания 1739 года. – С. 270, 272-273, 275-276, 279.
Байов А. Русская армия. – Т. 2. – C. 274-278.
Здобуті у 1737 р. Очаків і Кінбурн росіяни залишили наприкінці літа 1738 р. через епідемію чуми. Укріплення обох фортець, а також найближчих до них ретраншементів підірвали і розкопали, а більшість суден Дніпровської флотилії – спалили.
ПСЗРИ. І. – Т. Х.–№ 7900, 7915, 7982; Ульяницкий В.А. Белградский договор 1739 года // Сборник Московского Главного архива Министерства иностранных дел Российской империи. – Вып. ІІ. – М., 1881. – С. 52-69.
Бумаги Кабинета Министров. – Ч. Х. Июль-декабрь 1739 г. // СИРИО. – Т. 130. – С. 213, 344-345, 589; Бумаги Кабинета Министров. – Ч. ХІ. Январь-май 1740 г.//СИРИО. – Т. 138. – С. 11-13, 33, 118; Бумаги Кабинета Министров. – Ч. ХІІ. Июнь-октябрь 1740 г.// СИРИО. – Т. 146. – С. 32, 118; История отечественного кораблестроения. – Т. 1. – С. 190; Тарас А.Е. Сражения и кампании. – С. 127; Скрицкий Н.В. Русские адмиралы. – С. 61, 107.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2020 Чорноморська минувшина
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
