DOI: https://doi.org/10.18524/2519-2523.2011.6.154535

“ЇХАВ КОЗАК ЗА ДУНАЙ…”: ПОХІД ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ ДО УГОРЩИНИ ТА СЛОВАЧЧИНИ ПІСЛЯ ВІДЕНСЬКОЇ БИТВИ 1683 р.

Тарас Чухліб

Анотація


У статті висвітлюється участь козацтва та шляхти з України-Русі у поході військ Австрійської імперії та Речі Посполитої проти турків до Угорщини і Словаччини. Ця військова кампанія відбувалася після завершення Віденської битви 12 вересня 1683 р.


Ключові слова


Віденська битва 1683 р.; козацтво в Угорщині і Словенії.

Повний текст:

PDF

Посилання


Поселення Нові Замки (слов. “Nove Zamky”, нім. “Neuhausel”, угор. “Ersekujvar”, тур. “Eyalet-i Uyvar” виникло спочатку як фортеця. Була збудована протягом 1573 – 1581 рр. з метою оборони проти турецько-татарських вторгнень й була однією з найсучасніших військово-інженерних споруд у тогочасній Європі. Невдовзі навколо фортеці виникло місто з однойменною назвою. Неодноразово атаковане Османами й завойоване ними у 1663 р. Протягом 1663 – 1685 рр. було центром турецької провінції. У 1685 р. звільнене від мусульман австрійськими військами Карла Лотарінгського. У ХVIII ст. фортецю розібрали.

Наддунайське місто Естергом (угор. “Esztergom”, тур. “Ostorgon” пол. “Ostrzyhom”) у XIV – на початку XV ст. був столицею угорських королів. Знаходиться за 40 км на північний захід від Буди. Центр османського санджаку в Будинському еялеті. В окремих, особливо німецькомовних, документах зустрічається й інша назва Естергома–Гран. Очевидно така назва виникла з огляду на те, що ця фортеця стояла у гирлі річки Гран (Грон), яка впадає у Дунай. Вперше завойований Османами ще в 1533 р., однак через півстоліття відвойований австрійцями, але на переломі XVI – XVII ст. знову

потрапив під владу Високої Порти. Залишки фортеці збереглися й до цього часу.

Торквато Тассо. Действія Кгоффреда, или Єрусалиму Свобожденнаго // Українська поезія. Середина ХVІІ ст. / Упорядники В.Крекотень, М.Сулима. – К., 1992. – С.123.

Возняк М. Матеріали до історії пісні і вірші: Тексти і замітки. – Львів, 1913. – С.17; Українська поезія. Середина ХVІІ ст. – С.363.

Про участь українців у Віденській битві 1683 р. див.: Чухліб Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500 – 1700 рр. – К.,2010.

Kazimiera M. Listy Jana Sobieskiego. – Warszawa, 1966. – S. 250.

Ibid. – S. 244.

Wimmer J. Odsiecz wiedenska 1683 r. – 1983. – S.109.

Якуб (Яків, Ян) Ворона походив з православного шляхетського роду Ворон (Вороничів). У 1669 р. підписав Глухівські статті з Москвою як хорунжий одного з піхотних полків, а на початку 80-х рр. він вже був серед старшини Запорозької (Чортомлицької) Січі. Протягом лютого - липня 1683 р. бачимо його разом з десятком січовиків, які проживали у королівському замку в Яворові на Західній Україні. У серпні того ж року від імені Яна ІІІ Собеського закликав Запорозьку Січ до повернення під владу Речі Посполитої. Після віденської кампанії деякий час перебував на Правобережній Україні. Близько 1689 р. знову переходить на Запорожжя. У жовтні 1692 р. очолював запорозьке посольство до Криму (Станіславський В. Запорозька Січ та Річ Посполита. 1686 – 1699 рр. – К., 2002).

Listy do Marycenki. – T. 2. – S. 241; Helcel A. Listy. — S. 156.

Antoni (Rolle) A. Bunty Palejowe // Rrzewodnik naukowy i literacki. – Rocz. VI. – Lwow,1878. – S.181.

Kazimiera M. Listy Jana Sobieskiego. – S.241.

Acta Historica res gestas Poloniae. - Vol. 2. - Pars. II. – C.423 – 424.

Комарно (Komarno) вперше згадується у документах за 1037 рік. Розташоване у надзвичайно важливому перетині водних шляхів, на східному краю своєрідного острова, який утворювали течії Дунаю, Малого Дунаю та Вагу. Відомо, що у 1241 р. фортеця у Комарному витримала штурм військ татаро-монгольського хана Батия. Добудована протягом XIV – XV ст. місцева фортеця також змогла вистояти перед неодноразовими османськими нападами у XVI ст. Однією зі визначних пам’яток Комарного є місцева православна церква з старовинним іконостасом, яка разом з фортецею збереглася до нашого часу.

Бібліотека Музею Чарторийських у Кракові, відділ рукописів (далі – БМЧ Краків). – Теки Нарушевича (далі – ТН), № 179. – Арк. 703.

Паркани (угор. “Parkany”, нім. “Parkan”) згадуються у джерелах за 1075 р. Захоплено Османами після завоювання Буди в 1541 р. Місцева фортеця знаходилася на протилежній стороні Дунаю навпроти Естергому. У ХХ ст. Паркани було перейменовано на честь основоположника сучасної словацької мови, “батька” словацької нації Людовита Штура (1815 – 1857 рр.) й сьогодні мають назву Штурово (“Sturovo”).

Wolinski J. Parkany (17 i 9 pazdziernika 1683 r.) // Przeglad Historyczno-Wojskowy. – T.VI. – Z.I. – Warszawa, 1933. – S.47.

Wimmer J. Wieden 1683. – S.368.

Учасник Віденської кампанії лівобережний козак Михайло Мовчан так описував цю ситуацію: “…вже хтось від турків, оголивши меч, хотів ударити короля, і ударив би був, якби хтось воїн польський зручної фузеї не убив неприятеля; знеможеного короля і гарячністю воїнського серця так ослабленого, як на коні ледве сидіти зміг, полковник якийсь і другі шляхтичі на рамена піднявши, з собою винесли” (Антонович В. Прилуцкий есаул Михайло Мовчан и его записная книга // Киевская старина. – 1885. – Кн.1. – С.57 – 84).

Цит. за: Українська поезія. Середина ХVІІ ст. – С.123.

Про діяльність Й. Шумлянського див.: Петрушевич А. Иосиф Шумлянский. – Львов, 1862; Троицкий П. Об Иосифе Шумлянском, епископе львовском, галицком и каменец-подольском //Подольские епархиальные ведомости. – №11. – 1865. – С.472 – 485; № 13. – С. 572 – 584; Шараневич И. Йосиф Шумлянский, русский епископ Львовский от г. 1667 до г. 1708. Биографический начерк с портретом. – Львов, 1896; Andrusiak M. Jozef Szumlanski: pierwszy biskup unicki Lwowski (1667 – 1708). Zarys biograficzny. – Lwow, 1934; Заикин В. Еп. Иосиф Шумлянский и Ставропигия. – Львов, 1935; Чухліб Т. Йосиф Шумлянський - людина Сходу та Заходу // Гуржій О.,

Чухліб Т. Гетьманська Україна. – К., 1999. – С.295 – 300; Wawrzeniuk P. Confessional Civilising in Ukraine: The Bishop Iosyf Shumliansky and the Introduction of Reforms in the Diocese of Lwiw 1668 – 1708. – Stockholm, 2005 та ін.

Гусарова Т. Австрийские Габсбурги в войне с Османами в 1683 – 1699 гг. От осады Вены до Карловицкого мира // Османская империя и страны Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европы в ХVII в. – Ч.2. – М., 2001. – С.260.

Цит. за: Українська поезія. Середина ХVІІ ст. – С.123.

Величко С. Літопис. – Т.2. – К., 1991. – С.294 -295.

Wimmer J. Wieden 1683. – S.375.

БМЧ Краків. – ТН, №179. – Арк.695.

Цит. за: Українська поезія. Середина ХVІІ ст. – С.123.

Listy do Marycenki. – T. 2. – S. 257.

Ibid. – S. 262.

Listy do Marycenki. – Т.1. – Warszawa, 1970. – S. 557.

Кочегаров К. Участие украинского казачества в кампании 1683 г. против Османской империи // Україна в Центрально- Східній Європі. – Вип.5. – К., 2005. – С.631; Чухліб Т. Ще раз про Віденську битву 1683 р. та участь в ній українського козацтва включно з його походами до Угорщини, Молдавії та Буджаку // Україна в Центрально-Східній Європі (від найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.). – Вип. 6. – К.,2006. – С.609.

Diarjusz zajecia Strzychonia w 1683 r. // Przeglad Historyczno-Wojskowy. – T.VI. – Cz.I. – Warszawa, 1933. – S.101 – 105.

Величко С. Літопис. – Т.2. – С. 295.

Цит. за: Мицик Ю. Чернігівський літопис // Сіверянський літопис. – 1996. – № 4 (10). – С. 105 – 122.

Maria Kaziemiera i Jan Sobiescy. Listy okresu odsieczy wiedenskiej. – S.118.

Турецькі бейлербеї наголошували тут на непостійній політиці Петра Дорошенка та Імре Тьокьолі щодо Османської імперії, яка полягала у лавіруванні між Стамбулом, Варшавою та Москвою (у випадку з українським гетьманом), а також – Стамбулом, Віднем та Варшавою (аналогічно діяв і куруцький ватажок). Саме це, на думку намісників Алеппо та Нікополя, призвело до відступу мусульман з України, Австрії, Угорщини та Словаччини. До речі, Османи досить довго пам’ятали гетьманування П. Дорошенка й згадували про нього не лише у 1683 р., але і на початку XVIII ст., коли у султанській грамоті Агмеда ІІІ на ім’я Пилипа Орлика від 12 травня 1712 р. зазначалося, що під владою цього українського правителя має бути “Україна на цьому березі Дніпра…, де також раніше Петро Дорошенко, гетьман Запорожців та Українців оставався та володів із усім своїм народом” (Сб. статей и материалов по истории Юго-Западной России. – Вып.2. – К.,1916. – С.76; Пріцак О. Один чи два договори Пилипа Орлика з Туреччиною? // Український археографічний щорічник. Нова серія. – Вип.1. – К.,1992. – С. 307).

Шляхтич Я.-М. Мислішевський добре знав українську мову, адже з 1665 р. був чернігівським хорунжим (хоча обіймав посаду коменданта Кам’янець-Подільської фортеці з другої половини 1660-х і до 1672 р.). У 1675 р. за дорученням Яна ІІІ Собеського Я.-М. Мислішевський проводив переговори з гетьманом Петром Дорошенком. Протягом 70-х – 90-х рр. XVII ст. – посол (в т. ч. і директор) сеймика Подільського воєводства, а також послом від подільського шляхетства на сейм Речі Посполитої ((БМЧ Краків. – Од. зб. 423. – Арк. 269 – 270; Akta sejmiku podolskiego in hostico 1672 – 1698 / Wyd. J. Stolicki. – Krakow, 2002. – S.18 - 20, 21 – 22, 34 – 35).

Helcel A. Listy. – S. 420.

Ibid. – S. 418.

Сьогодні цей населений пункт називається Сечанки (слов. “Secianky”), розташований неподалік міста Крупіна у Словаччині.

Pamietniki Jana Chryzostoma z Gozlawic Paska. – Lwow, 1923. – S. 329.

Ibid. – S. 329.

Німчук І. Українці і відсіч Відня 1683 р. – С. 34.

Один з учасників битви під Віднем та післявіденського походу, руський шляхтич Миколай Дяковський у своєму “Щоденнику Віденської оказії” в записі за 5 листопада 1683 р. залишив свідчення про те, як українські козаки уникали хвороб та захищалися від холодних ночей: “Особлива справа, коли Козаки, щоб не було якоїсь лихоманки вже довгий час випивають перед сном мірку горілки з порохом до стрільби. Замість пороху вживають інколи й попіл. І то, виявляється, ефективні ліки”. Цікаво, що у даному випадку поляк повторив спостереження француза Г.- Л. де Боплана, які той записав майже за 40 років до віденських подій й опублікував у своєму щоденнику в 1651 р.: “Я бачив козаків, хворих на лихоманку, які, щоб одужати, не вживали нічого іншого, окрім півзаряду гарматного пороху: розвівши його навпіл і випивали... Я бачив також, як інші брали попіл і змішували його з горілкою, як говорилося вище, і випивали з таким же результатом”. Про важливість лікувальних процедур засвідчувала надзвичайно велика смертність серед вояків Речі Посполитої – майже 5 тисяч захворіло, а частина вмерла внаслідок дизентерії (червінки) та інших хвороб. Так, зокрема, на початку жовтня 1683 р. померли вінницький староста С.Ходоровський та волинський каштелян С.Лєдуховський. Тяжко хворими під час походу були київський каштелян Ф.Дзєдушицький і навіть сам польний гетьман, волинський воєвода М.Синявський, який помер на завершальному етапі походу до Угорщини і Словаччини, у листопаді 1683 р. (Dyakowski Mikolaj. Dyaryusz wiedenskiej okazyi roku 1683. – Warszawa, 1983; Боплан де Г. Л. Опис України. – К.,1990).

Dyakowski Mikolaj. Dyaryusz wiedenskiej okazyi roku 1683. – S.9.

Wimmer J. Wieden 1683. – S.391.

БМЧ Краків. – ТН, Ф.179, №181. – Арк. 843.

Станіславський В. Запорозька Січ та Річ Посполита. – С.23.

Військо Речі Посполитої обійшли Кошіце (слов. “Kosice”) стороною, зважаючи на виснажливий похід, дощову погоду та неприступність місцевої фортеці, яка мала чотири лінії укріплень. В. Григорович-Барський, який у XVIII ст. здійснив подорож з Києва до Риму в своїх подорожніх записках залишив свідчив про Кошіце, що ’“це місто прекрасне та неприступне”. До речі, з 1657 р. у місті діяв університет, у якому навчалися та викладали багато русинів-українців. Саме Кошіце стало столицею куруцького повстання на чолі з І. Тьокьолі (Семенюк С. Український путівник по Словаччині. – Львів,2007. – С.153).

Місто Пряшів (слов. “Presov”) у IX – XII ст. разом з околицями було найбільш віддаленою на Захід територією Київської Русі. Сьогодні є своєрідною столицею Східної Словаччини та сучасного українства цієї країни. За підрахунками вчених на початку ХХ ст. навколо цього міста нараховувалося 279 руських/українських і близько 200 змішаних українсько-словацьких містечок і сіл.

Згідно з окремими даними у словацькому містечку Сабінові (слов. “Sabinow”), де проживало чимало русинів залишилися “на зиму” кілька козацьких сотень, однак через деякий час українські козаки були захоплені в полон прихильниками І. Тьокьолі. Подальша їхня доля невідома (Семенюк С. Український путівник по Словаччині. – С.267).

Архів головних актів давніх у Варшаві. – Ф. “Архів Замойських”. – Од. зб. 3036. – Арк. 271-275.

Antoni J. Z przeszlosci Polesia Kijowskiego. – Warszawa,1882. – S.31.

Див.: Мицик Ю. Малюнок із німецької брошури 1684 р. // Український історичний журнал. – №5. – 2009. – С. 214 – 217.

Pamietniki Jana Chryzostoma.— S. 329.

Слова з пісні “Їхав козак за Дунай…” вперше було опубліковано: Прач И. Собрание народных русских песен с их голосами. – СПб., 1790.

Пісні та романси українських поетів в двох томах. – К., 1956. – Т. 1. – С. 316 – 323.


Пристатейна бібліографія ГОСТ






Creative Commons License
Ця робота ліцензована Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.

Print ISSN: 2519-2523