Українські сердюки та османські serden-geçti (до дискусії про етимологію та побутування термінів)

Анотація

Сердюцькі піхотні полки були основою найманих військ право- та лівобережних гетьманів другої половини – кінця XVII ст., що відіграли важливу роль в їхній військово-політичній історії. Серед багатьох інших питань, пов’язаних із їхньою ранньою історією, дослідниками й зараз дебатується питання походження назви “сердюк”. В історіографії побутували судження, що слово походить від “сердитої» вдачі вояків, або їх вірної, “сердечної” служби гетьманам, або ж прізвища полковника Серденя. Аналіз контексту згадок про сердюків у джерелах 60 – 70-х рр. XVII ст. свідчить, що формування з цією назвою були поширені як в армії гетьмана Петра Дорошенка, так і в коронному війську. Отже, сам термін позначав спільноту “охотників” (волонтерів) з військових заробітчан Правобережного Придніпров’я, які вербувалися на найману службу. Його етимологія, швидше за все, походить від турецького слова “serden-geçti”, котрим позначали волонтерські формування яничарського корпусу в османській армії того часу. Serden-geçti були добровольцями, котрі за високу платню та підвищення по службі брали участь у особливо небезпечних воєнних операціях. Система поповнення цих формувань (“serden-geçtiler”) в загальних рисах могла послужити взірцем для організації найманої служби в армії Петра Дорошенка, й відтак дати їм назву “сердюцької”.