Фронтирні спільноти Південної України другої половини XVIІІ – початку ХІХ ст.: відповідь імперіям
DOI:
https://doi.org/10.18524/2519-2523.2022.17.268821Ключові слова:
фронтир, фронтирна людність, запорозьке козацтво, татари, Кримське ханство, Османська імперія, Російська імперія, російсько-турецькі договориАнотація
Стаття присвячена аналізу нових практик фронтирного населення південноукраїнського регіону у період становлення лінійного кордону та спроб Російської й Османської імперій контролювати фронтирні спільноти та терени. Показано, що кордон-лінія насправді не роз’єднав, а об’єднав фронтирні корпорації у виробленні спільної відповіді на спроби втручання з боку урядових інституцій. Від початку XVIII ст. Запорозька Січ та Кримське ханство об’єднуються та випрацьовують схожі рішення для вирішення проблеми активної військової присутності і втручання у власні внутрішні справи імперських структур. Зусилля дипломатів встановити кордон-лінію протягом першої половини XVIII ст. практичного успіху не мали. Поява більш-менш чітко окресленого кордону з відповідними при-кордонними інституціями фіксується лише після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Повсякденні практики фрон-тирного люду не змінюються. Кордони були швидше уявними. Мігруючі фронтирні спільноти, як й окремі переселенці, користувалися кордонами лише за власного бажання і з метою набути офіційного статусу. Імперії мусили пристосовуватися до традицій вільного краю та коригувати свою політику у відповідності до прагнень фронтирних лідерів. Протягом XIX ст. фронтирна специфіка регіону лишається визначальною для історичного розвитку краю.
Посилання
Андрєєва С. С. Дипломатичні зносини Запорозької Нової Січі з Кримським ханством. Наукові праці історичного факультету ЗДУ : зб. наук. праць / ред. : Ф. Г. Турченко, А. В. Бойко та ін. Запоріжжя : Просвіта, 2009. Вип. 26. С. 104-108.
Архів зовнішньої політики Російської імперії (далі – АЗПРІ). Ф. 312. Оп. 575. Спр. 2. Записки Бухарестских и задунайских новостей. Приложения к письмам и донесениям. 1801.
АЗПРІ. Ф.69. Оп.69/1. Спр. 141. Переписка с генералом Михельсоном.
АЗПРІ. Ф.69. Оп.69/1. Спр. 254. Переписка генерального консула с консульским агентом в Галаце П. Ренским.1798.
Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734–1775, Т. 2 / Упоряд.: Гісцова Л. З., Автономов Д. Л., Демченко Л. Я., Дрозд Є. І. та ін. Київ, 2000.
Бачинська О. Козацтво в «післякозацьку добу» української історії (кінець XVІІІ – ХІХ ст.). Одеса: Астропринт, 2009. 256 с.
Бачинська О. Турецьке та татарське населення Буджака: походження, шляхи міграцій, демографія, зовнішність (90-ті рр. ХVІІІ – початок ХІХ ст.). Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. К.: Інститут історії України НАН України, 2010. Вип. 9-10. С. 238-246.
Бачинський А. Д., Січ Задунайська. 1775–1828. Історико-документальний нарис. Одеса: «Гермес», 1994.
Бачинський А.Д., Бачинська О.А., Козацтво на Півдні України. 1775–1869. Одеса: Маяк, 1995.
Брехуненко В. А. Козаки на Степовому Кордоні Європи. Типологія козацьких спільнот XVI – першої половини XVII ст. Київ, 2011.
Грибовский В. Разграничение степных владений Османской и Российской империй в 1704 и 1705 гг. Scriptorium nostrum. 2014. № 1. С. 225-246.
Грибовский В., Сень Д. Фронтирные элиты и проблема стабилизации границ Российской и Османской империй в первой трети XVIII в.: деятельность кубанского сераскера Бахты-Гирея. Україна в Центрально-Східній Європі. Київ: ИИУ НАНУ, 2010. Вип. 9-10. С.193-226.
Дашкевич Я. Р. Большая граница Украины (этнический барьер или этноконтактная зона). Этноконтактные зоны в европейской части СССР (География, динамика, методы изучения). Москва, 1989. С. 7–20.
Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом (XIV–XVIII ст.). Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Т.CCXXII : Праці історико-філософської секції. 1991. С. 28-44.
Державний архів Одеської області. Ф.1. Оп. 214 (1816). Спр. 23. Дело о разграничении Дунайских островов для определения границы между Россиею и Портою Оттоманской, тут вся переписка по делам пограничным.
Каюк С. Релігійність фронтирного населення південноукраїнського регіону в останній чверті XVIII – на початку XIX ст. Міждисциплінарні гуманітарні студії. Сер. : Історичні науки. 2017. Вип. 3. С. 146-155.
Каюк С. Люди фронтиру в умовах війни: початок російсько-турецької війни 1806-1812 рр. у житті запорозького козацтва. Міждисциплінарні гуманітарні студії. Сер. : Історичні науки. 2015. Вип. 2. С. 64-72.
Каюк С.М. Задунайська Січ: спроби запорожців продовжити свою історію за межами первісної території. Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Запоріжжя, 1999. Вип. VIII. С. 255- 259.
Каюк С. Карантинні установи як інституції, або фронтирне населення в нових державних умовах. Чорноморська минувшина: Записки Відділу історії козацтва на півдні України. Одеса, 2016. Вип. 11. С. 24–38.
Кордони Війська Запорозького та діяльність російсько-турецької межової комісії 1705 р. (за документами РДАДА) / [упорядник В. Мільчев]. Запоріжжя, 2004.
Леп’явко С. Великий Кордон Європи як фактор становлення українського козацтва (XVI ст.). Запоріжжя, 2001.
Леп’явко С. Українське козацтво і теорія Великого Кордону. Козацька спадщина. 2005. № 2. С. 14–18.
Мільчев В. Нариси з історії запорозького козацтва XVIII ст. Запоріжжя, 2009.
Могульова-Каюк С. Запорозьке козацтво і Великий Степовий кордон. Історія: Доповіді та повідомлення Четвертого Міжнародного конгресу україністів. Одеса; Київ; Львів, 1999. Ч. 1. С. 241 – 247.
Мультифронтир. Нова схема української історії. Локальна історія. 13 червня 2022. URL: https://localhistory.org.ua/texts/statti/multifrontir-nova-skhema-ukrayinskoyi-istoriyi/ (дата звернення: 28.11.2022).
Полное собрание законов Российской империи. Т. 4. Санкт-Петербург. 1830.
Полное собрание законов Российской империи. Т. 10. Санкт-Петербург. 1830.
Полное собрание законов Российской империи. Т. 19. Санкт-Петербург. 1830.
Полное собрание законов Россий ской империи. Т. 23. Санкт-Петербург. 1830.
Полное собрание законов Россий ской империи. Т. 32. Санкт-Петербург. 1830.
Пригарин А. Русские старообрядцы на Дунае: формирование этноконфессиональной общности в конце XVIII – первой половине XIX в. Одесса; Измаил; Москва, 2010.
Рибер А. Меняющиеся концепции и конструкции фронтира: сравнительно-исторический подход. Новая имперская история постсоветского пространства. Казань, 2004. С. 108–219.
Російський державний військово-історичний архів (далі – РДВІА). Ф. 14209. Оп. 5/165. Зв. 56. Спр. 1. Дело о заведении, а потом об уничтожении Усть-Дунайского Буджацкого войска.
РДВІА. Ф. ВУА. Спр. 192. Рапорты генерал-поручика Текели, с представлением получаемых сведений с турецкой стороны.
РДВІА. Ф. ВУА. СПР. 348. Дело о намерениях турецких запорожцев. 1804.
Рябінін-Скляревський О. Запорізькі бунти дунайців 1771–1774 рр. і початок Задунайського Коша. Науковий збірник УАН. К., 1927. Т. 26. С. 65–83.
Сень Д. Переселение кубанских казаков-некрасовцев в Османскую империю в XVIII в.: дискуссия, новые источники, перспективы изучения. Липоване: история и культура русских старообрядцев / Ред.-сост. А.А. Пригарин. Одесса, 2008. Вып. 5. С.23-38.
Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских казаков. Владимир, 1908. Т. 2. С. 1113-1114.
Bachynska O. The Influence Of The Urban Culture On The Cossack Rural Population Of The Dnieper Ukraine During The Modernization Of The Late ХІХ –Early ХХ Centuries. Güney-Doğu Avrupa Araştırmaları Dergisi. The Journal of South-Eastern European Studies. İstanbul, 2019. Issue 32 (2017-2).
Lattіmore O. The Nomads and South Russіa. Archeіon Pontou. 1979. Vol. 35. P. 193–200.
Lattіmore О. Іnner Asіan Frontіers: Chіnese and Russіan Margіns of Expansіon. Studіes іn Frontіer Hіstory. Collected Papers. Paris, 1962. P. 138–152.
McNeill W. N. Europe’s Steppe Frontier, 1500–1800. Chicago, 1964.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
