СХІДНА ТА ПІВДЕННА МЕЖІ УКРАЇНИ З ПЕРСПЕКТИВИ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА ДОБИ НОВОЇ СІЧІ

Анотація

Мета статті полягає в дослідженні уявлень запорозького козацтва про південний та східний українські кордони в часи останньої Запорозької Січі. Простежено, що тогочасна запорозька старшина успадкувала переконання запорожців, зафіксовані в джерелах вже в останньому десятилітті XVII ст. Її погляди також виразно перекувалися з «символічною географією» еліти Гетьманщини. Генетично ж комплекс уявлень запорожців своїми коріннями заходить у «ментальні мапи» традиційної української ранньомодерної еліти – князів і шляхти. Доведено, що запорозька верхівка ототожнювала східний та південний кордони Вольностей Війська Запорозького Низового з відповідними межами українського простору. З’ясовано, що оптимальної межею на півдні козаки стабільно вважали узбережжя Чорного моря між гирлом Дніпра і Білгородом, а на сході – річку Дон та північне узбережжя Азовського моря.

Просування на Кубань, яке простежується щонайменше з 1730-х рр., призвело до включення до «свого» простору й південно-східного узбережжя Азовського моря до Єйської коси включно. Простежено підходи запорозької старшини до обґрунтування легітимності своїх територіальних претензій. Показано, що запорожці використовували ті ж історичні та правові аргументи, якими послуговувалася еліта Гетьманщини. Відфільтровано алгоритм виборювання козаками своїх просторових інтересів у стосунках з Петербургом та Військом Донським. Розглянуто особливості опанування запорозьким козацтвом простору на півдні та сході.

* Стаття підготовлена в рамках наукового проєкту 2020.02/0059 «Просторові межі українського світу: комплекс уявлень та їхня реалізація в ранньомодерній Україні (XVI–XVIII ст.) Національного фонду досліджень України.