ШЕВЧЕНКІВСЬКІ РОКОВИНИ І УКРАЇНСЬКІ ГРОМАДСЬКІ ОСЕРЕДКИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ В ОДЕСІ ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Анотація

Метою статті є реконструкція історії вшанування Шевченківських роковин у контексті діяльності українських громадських осередків та організацій в Одесі останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст.

Методами дослідження стали персоналістичний і системний.

Джерела: архівні та опубліковані документи, а також епістолярії, публіцистика, спомини, почерпнуті в українській періодиці.

Основні результати полягають в осягненні процесу вшанування Шевченкових роковин як важливого чинника формування української національної свідомості та ідентичності серед населення Одеси. Показано, що збереження історичної пам’яті про великого українського поета і мислителя Т. Г. Шевченка мало історичну тяглість в Одесі від останньої чверті ХІХ ст. до Першої світової війни. Вшанування Шевченківських роковин простежується в діяльності різних українських громадських осередків та організацій, зокрема Одеської української громади, Одеської «Просвіти», Одеського «Українського клубу» і «Української Хати». Основними формами проведення Шевченкових роковин були літературно-музично-вокальні вечори пам’яті; читання доповідей, лекцій, рефератів про Кобзаря; публікації про Т. Г Шевченка в газетах, журналах, у брошурах, бібліографічних покажчиках тощо; організація відповідних панахид. У 1870-х – 1880-х рр. заходи з увічнення пам’яті Т. Г. Шевченка проводилися нелегально, а з кінця ХІХ ст. набули публічності й порівняної масовості. Помітна роль в організації і проведенні заходів з увічнення пам’яті українського поета і мислителя належала таким діячам, як Л. А. Смоленський, О. О. Андрієвський, П. О. Зелений, М. Ф. Комаров, І. М. Луценко, Д. Д. Сигаревич, А. В. Ніковський, С. П. Шелухін та ін. Шевченкові заходи спочатку Одеської української громади, а згодом Одеської «Просвіти» та її наступників перебували в полі зору місцевої адміністрації, жандармів та поліції, які чинили неприхований тиск і репресії стосовно свідомого українства і його громадських осередків та організацій, прагнули заблокувати процес поширення української національної свідомості й ідентичності в місті.

Проте карально-охоронні заходи російського імперського режиму не могли зупинити діяльність свідомого українства Одеси з увічнення історичної пам’яті Т. Г. Шевченка. Доведено, що від кінця 1870-х до 1914 р. українські громадські осередки та організації нагромадили важливий історичний досвід із вшанування Шевченкових роковин. Ця діяльність сприяла національній консолідації місцевого свідомого українства, відродженню і збереженню історичної пам’яті та спадщини Кобзаря, поширенню українських національних та культурних цінностей в мультикультурному й поліетнічному місті та південноукраїнському регіоні.