УКРАЇНСЬКО-ГРУЗИНСЬКЕ ВІЙСЬКОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО: КОЗАЦЬКІ ТРАДИЦІЇ ТА ТЕНДЕНЦІЇ ДОБИ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Анотація

Метою даної статті є дослідження історичної перспективи співпраці українців та грузинів у найважливішій сьогодні сфері – військовій. Завдання статті – встановити основні етапи співпраці, коло учасників та окреслити подальші перспективи. Комплекс оповідно-документальних матеріалів дозволяє виділити основні завдання дослідження. Історіографія цього питання має дві помітні складові: загальну та спеціальну. Дійдено висновку, що головним здобутком сучасної історіографії є поняття «скріплені кров’ю», яке вдало відображає суть військової співпраці українців і грузин, а тим більше – бойового братерства. Найінтенсивнішим етапом українсько-грузинського співробітництва тривалий час залишався період 1917–1921 рр. У цей час став очевидним головний ворог українців і грузинів – росіяни.

Протягом всієї радянської окупації військова співпраця була унеможливлена і процвітала лише в еміграції. Під час Другої світової війни найбільша кількість грузинів та українців воювала у складі радянської армії, але набагато важливішою для формування традицій національного військового співробітництва є участь грузинів у боротьбі УПА. Сучасна епоха українсько-грузинської співпраці нагадує нам спіраль історії – ми знову маємо відбивати вторгнення російського ворога. Сьогодні обидві нації мають власну державність і більший ступінь підтримки з боку міжнародної спільноти, хоча й поки що недостатньої. Один із головних уроків історії грузинського та українського народів можна висловити у влучному вислові: «Мир – це не відсутність війни, це відсутність Москви».