ДО ПИТАННЯ ПРО ЧЕРКЕСЬКУ (ЧЕРКАСЬКУ) ВЕРСІЮ ПОХОДЖЕННЯ КОЗАЦТВА В ІСТОРИЧНИХ ПРАЦЯХ XVIII – першої третини ХІХ ст.

Людмила Новікова

Анотація


У статті приділяється увага черкеській (черкаській) версії походження козацтва, передусім українського. Про християнське населення Північного Кавказу, назва якого черкеси, і яке використовує слов’янську мову, наскільки нам відомо, вперше згадується в історико-географічних працях XVI століття. В історіографії поєднання понять черкеси-черкаси та козаки мало місце, ймовірно, вже у XVIІІ столітті. Це можна простежити у працях Байєра, Татищева, створених в умовах Російської імперії. Однією з передумов звернення істориків до черкескої (черкаської) версії походження козацтва було вживання ще з XVI століття по відношенню до козаків назви «черкаси». У другій половині XVIІІ століття до цієї теми звертаються історики, що спеціалізуються на історії донського та українського (запорозького) козацтва (Рігельман), або переслідують у своїй історіографічній діяльності певні політичні цілі (Болтін). При порівнянні низки документів виявляється, що Болтіна як інтелектуала особливо цінував відомий російський державний діяч Потьомкін, який після знищення Нової Січі займався справою відновлення козацького війська за рахунок колишніх запорожців, з метою використати його на службі Російській імперії. Нашу увагу привернув той факт, що робота Болтіна, у якій йде мова про черкеське (черкаське) походження козацтва, вийшла у той же час (1788 рік), коли Катерина ІІ писала Потьомкіну про ймовірність переселення колишніх запорожців на Тамань, де вони мали виконувати важливі для імперії функції військового характеру. Таким чином, вживання черкеської версії походження козацтва у роботі Болтіна набуло політичного характеру, дозволяло пов’язати за допомогою історичних аргументів запорозьке козацтво з північнокавказьким регіоном. На межі XVІІI–ХІХ ст. інший автор, який побував на Тамані, в середовищі Чорноморського козацького війська, створеного зі залученням колишніх запорожців, прямо пов’язує походження цього війська з черкеською (черкаською) теорією. Це ще раз підтверджує наш висновок щодо того, що у роботі Болтіна ця версія з’явилася під впливом конкретних політичних чинників, пов’язаних з обставинами створення та визначення території для Чорноморського козацького війська. У першій третині ХІХ століття цю концепцію як власну відстоює історик Бантиш-Каменський. Однак у нових умовах вона не отримала визнання з боку інших істориків, які шукали нові пояснення витокам козацтва.


Ключові слова


черкеська (черкаська) теорія; запорозькі козаки; чорноморські козаки; історіографія козацтва у XVIII ст.; історіографія козацтва у ХІХ ст.

Повний текст:

PDF

Посилання


Горленко В.Ф. Становление украинской этнографии в конце XVIII – первой половине ХІХ ст. – К.: Наук. Думка, 1988.

Маркедонов С. Основной вопрос казаковедения: российская историография в поисках «древнего» казачества // Империя и нация в зеркале исторической памяти: Сб. статей. – Режим доступу: http://lib.rus.ec/b/429779/read (26.10.2015).

Матвей Меховский. Трактат о двух Сарматиях. М-Л. АН СССР. 1936. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus15/Mehovskij/frametext1.htm (26.10.2015).

Барон Сигизмунд Герберштейн. Записки о московитских делах. Павел Иовий Новокомский. Книга о московитском посольстве. – СПб., 1908. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus8/Gerberstein_3/frametext1.htm (27.10.2015).

Ригельман А. История или повествование о донских козаках, отколь и корда они начало свое имеют, и в какое время и из каких людей на Дону поселились, какие их были дела и чем прославились и проч.

(1778). – М. : В университет. типографи, 1846.

Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі / Вст. ст., упор. та примітки П. М. Саса, В. О.Щербака. — К.: Либідь, 1994. – Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/rigel/rig02.htm (25.10.2015).

Шанский Д. Н. Из истории русской исторической мысли. И. Н. Болтин. – М. : Изд-во Московского университета, 1983.

Дневник А. В. Храповицкого с 18 января 1782 по 17 сентября 1793 года, по подлинной его рукописи, с биографическою статтею и объяснительным указателем Миколая Борсукова, члена Археографической комиссии. – М. : В университет. тип., 1901.

Катерина ІІ. Екатерина ІІ и Г.А.Потемкин. Личная переписка. – Москва: Директ-Медиа, 2010.

Болтин И. Примечания на Историю древния и нынешния России г. Леклерка, сочиненная генерал-майором Иоанном Болтиным. – СПб. : В тип. Горного училища, 1788. – Т. 1.

Сестренцевич Богуш С. История Царства Херсонеса Таврийского (История о Таврии). – СПб. : Тип. Шнора, 1806. – Т. 1-2.

Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России. Ч. 1. От водворения Славян в сей стране до присоединения оной в 1654 году к Российскому государству царем Алексеем Михайловичем. – М., 1830.

Полевой Н. История русскаго народа. – М.: В тип. Августа Семена, 1833. – Т. 6.

Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России. – М.: В тип. Н.Степанова, 1842. – Ч. 1.




Print ISSN: 2519-2523