«ЗАХІДНА ЧОРНОМОРІЯ»: ВИЛКОВО – ТУЛЬЧА – ВАРНА – БУРГАС – СТАМБУЛ

Автор(и)

  • Володимир Полторак

DOI:

https://doi.org/10.18524/2519-2523.2013.8.120919

Ключові слова:

Михайло Чайковський (Садик-паша), Вилково, Тульча, Варна, Бургас, Стамбул, західна Чорноморія.

Анотація

В статті розглянуто місця формування та перебування козаків Оттоманського війська, створенного відомим Михайлом Чайка-Чайковським, (Мехмед Садиком). Вони створюють, на думку автора, Західну Чорноморію – ланцюг, що тримав вкупі середньовічну та модерну добу історії козацтва (на відміну від «Чорноморії Східної», де зароджувалось й існувало козацтво з XV ст.). Вилково (Україна) було центром проживання запорожців та російських козаків-некрасів, які склали основу Оттоманського війська, доведено, що у Вилково Садик-паша сприяв будівництву храма Різдва Пресвятої Богородиці. Тульча (Румунія) – центр керівництва запорожцями та некрасівськими козаками, де перебував М.Чайковський. Варна (Болгарія) – місце дислокації Оттоманських козаків. Бургас (Болгарія) – місто, де М.Чайковський обговорював формування корпусу (війська) Оттоманських козаків з відомим польським письменником А.Міцкевичем. Тут у 1855 р. знаходився табір козацького війська. Стамбул (Туреччина) – столиця, де тривалий час жив і працював Садик-паша, поблизу столиці він заснував два населених пункти, що існують до сьогодні – Полонезкьой (Адамполь) та Сазлибосна.

##submission.downloads##

Опубліковано

2018-01-14

Номер

№ 8

Розділ

ТОПОСТУДІЇ

Ліцензія

Авторське право (c) 2020 Чорноморська минувшина

Creative Commons License

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.

Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
  1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
  2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
  3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).