ЗАПОРОЗЬКІ ЗАЛОГИ НИЖНЬОГО ПРИДУНАВ’Я У РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКІЙ ВІЙНІ 1806-1812 рр. (за біографіями задунайських козаків)
DOI:
https://doi.org/10.18524/2519-2523.2006.1.158824Анотація
У статті на основі біографічних матеріалів задунайських запорожців, що перейшли на бік Російської імперії під час російсько-турецької війни 1806-1812 р., з’ясовано кількість та чисельність запорозьких залог у турецьких фортецях Нижнього Придунав’я, матеріали дозволяють установити оригінальні факти з історії козацтва на території Османської імперії, географію, час, причини й обставини зарахування в козаки, соціальне походження задунайців, райони проживання, господарські заняття.
Посилання
Рябінін-Скляревський О. З життя Задунайської Січі // Невичерпні джерела пам’яті: Зб. наук. статей, матеріалів і републікацій. Т. ІІ: Задунайська Січ. – Одеса, 1998; Бачинський А. Д. Січ Задунайська. 1775-1828 рр.: Історико-документальний нарис. – Одеса: МП “Гермес”, 1994; Каюк С. (Могульова С. М.). Задунайська Січ (1775-1828 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 /Дніпропетровський держ. ун-т. – Дніпропетровськ, 1999; Сапожников И.В. Начало Задунайской Сечи: Дунайская паланка и Кош в Катырлезе (1776-1795) //Архів. Документ.
Історія. Сучасність: Зб. наук. статей та матеріалів/ Праці Державного архіву Одеської області. Т.IV. – Одеса: Друк, 2001.
Гнат Коваль (він також Самійло або Дмитро) був обраний на посаду кошового отамана в 1805 р. або в 1806 р. Він перейшов за Дунай після зруйнування Запорозької Січі в 1775 р. Подальші відомості про нього з’являються лише з 1803 р., коли він, ще як полковник з “почесними
козаками” прийшли до російського консула в Галаці з’ясувати положення амністії, яку оголосив російський уряд тим, хто зайшов за кордон. З липня 1804 р. Гнату Ковалю російські чиновники надсилають листи через спеціальних агентів для того, щоб “викликати його з іншими товаришами до Росії” (але в листах його називають чомусь козаком Батуринського куреню). 13 грудня 1806 р. новоросійський генерал-губернатор А.Е.Рішельє звертався до нього, вже як до кошового отамана. (Бачинський А. Д. Січ Задунайська. 1775-1828 рр.: Історико-документальний нарис. – Одеса: МП “Гермес”, 1994. – С. 38,40,47; Російський військово-історичний архів (далі-РДВІА).– Ф. 470.– Оп.1.– Спр.1.–Арк.199; Ф. 14209. – Оп.165, св. 25.– Спр.58, ч.3.– Арк.4; Спр.60.– Арк.16 зв.).
РДВІА. – Ф. 14209.– Оп. 165, зв. 25.– Спр.58, ч.3.–Арк.4.
Можна також припустити, що зруйнований напередодні війни Катирлез продовжував залишатися центром задунайців, хоч і не був відновлений як Січ через війну. Перебування в цей час задунайських рибалок в “урочищі Катирлез” підтверджується біографічними даними козаків. О. Рябінін-Скляревський теж вважав, що Січ задунайців напередодні та під час війни залишалась на старому місці в Катирлезі. (Рябінін-Скляревський О. З життя Задунайської Січі // Невичерпні джерела пам’яті: Зб. наук. статей, матеріалів і републікацій. Т. ІІ: Задунайська Січ. – Одеса, 1998. – С.301).
РДВІА.– Ф. 14209.– Оп. 165, зв. 24.– Спр. 56, ч. 2.– Арк.7; Записки графа А. Ф. Ланжерона: Война России с Турцией. 1806 – 1812 гг. // Русская старина. – 1907. – Кн. 2, июнь. – С. 613.
Кодак – фортеця на правому березі Дніпра навпроти Кодацького порога в липні 1635 р. За часів Нової Січі центр Кодацької паланки.
Аркуша – Гаркуша був кошовим отаманом з 1796-1798 рр.
Лиман Разін – оз. Разелм на правому березі Георгіївського гирла Дунаю. Некрасівці називали оз. Разелм лиманом або озером Разін.
Ймовірно, тепер Бучацький район Тернопільської області.
Херсон, датою заснування вважається 1778 р.
Станіслав – тепер місто Івано-Франківськ.
Російська-турецька війна 1787-1791 рр.
Пазванд-оглу – турецький феодал, який очолив заколот проти султана Селіма ІІІ і його реформ. Після кількох невдалих військових операцій турецький уряд затвердив Пазванд-оглу в званні паші і визнав правителем Відинського пашалаку (Відин – місто в Болгарії). У боях проти Пазванд-оглу задунайські запорожці діяли в складі турецьких урядових військ і воювали проти нього більше п’яти років.
Пехлеван – Пехлеван Ібрагім (1760-1820; Пегліван – призвісько від peglevan, що з тур. означає “борець”), вихідець з Польщі, турецький феодал, один з отаманів кирджаліїв (розбійників Румелії), за призвіськом Баба-паша (“батько”). Двобучужний ізмаїльський паша, який виступав проти влади та реформ турецького султана Селіма ІІІ (1789-1807). Задунайські козаки воювали проти нього на боці регулярних турецьких військ і входили до частин браїлівського назиря. Коли загони Пехлевана зламали опір турецьких регулярних військ під Рущуком, святкуючи перемогу, вони виставили близько сотні голів своїх ворогів у місті. Жорстокість некрасівських загонів та їх взаємовідносини з Пехлеваном яскраво розповів О.Ф.Ланжерон: “Ці некрасівці найстрашніші та зліші вороги Росії; нещасні ті солдати, які потрапляють до їх рук, вони їх страшно роздирають”, некрасівські козаки визнавались досить заможними, тому “вони скинулись, щоб допомогти грошима Пеглевану, який сильно їх потребував і виставили йому 250 козаків, озброєних і одягнених так само як наші козаки. Пеглеван вибрав собі з них гвардію, яка ніколи його не залишала та до якої він мав більше довіри ніж до своїх турків”. (Записки графа А. Ф. Ланжерона: Война России с Турцией. 1806 – 1812 гг. // Русская старина. – 1907. – Кн. 2, июнь. – С. 615; Миллер А.Ф. Мустафа паша Байрактар: Оттаманская империя в начале ХІХ в. – М.; Л., 1947. – С.458; Петров А. Война России с Турцией.1806-1812 гг. Т.1.– С.Пб., 1885. – С.45).
Йдеться про російсько-турецьку війну 1787-1791 рр., штурм і взяття фортеці Ізмаїл відбувся 11 (22) грудня 1790 р.
Мачин – турецька фортеця, в період російсько-турецької війни 1787-1791 рр. російські війська оволоділи фортецею 28 червня (9.07) 1791 р.
Бачинський А.Д. Життєописи задунайських запорожців. 1809 р. травень // Записки історичного факультету Одеького державного університету. – Одеса, 1995. – С.241-248; РДВІА.–Ф.14209.–Оп.165, св.24.– Спр.56, ч.2.– Арк.43; св.25.– Спр.60. – Арк.16-16 зв.; св.57.– Спр.1.– Арк.81-81 зв.; Спр.58, ч.3.–Арк.4; св. 31. – Спр.26, ч.1. – Арк.25; ДАОО.– Ф.1. – Оп.218.– Спр.3 за 1810 р.– Арк.2 зв.,56 зв., 19, 28-29 зв.
РДВІА.– Ф.470.– Оп.1.–Спр.1. – Арк.205-206.
Центральний державний історичний архів України м. Києва (далі – ЦДІАУК). – Ф.245.– Оп.1.– Спр. 8, ч.1.– Арк. 344-344 зв.
Записки графа А. Ф. Ланжерона: Война России с Турцией. 1806 – 1812 гг. // Русская старина. – 1907. – Кн. 2, июнь. – С. 588.
РДВІА.– Ф.14209.– Оп.165, св.25.– Спр.58, ч.3.– Арк.4.
Бачинський А. Д. Січ Задунайська. 1775-1828 рр.: Історико-документальний нарис. – Одеса: МП “Гермес”, 1994. –С.40-41.
Котляревський І. П. Повне зібрання творів. – К., 1953. – Т.2.– С.100-101;Петров А. Война России с Турцией 1806-1812 гг. Т.1: 1806–1807 гг. Михельсон и Мейендорф. – С.Пб.: Воен. тип, 1885. – С. 45, 140-156.
РДВІА.– Ф.14209.– Оп.165, св.26. – Спр.66. – Арк.23-23 зв.
Державний архів Одеської області (ДАОО).–Ф1.– Оп.218.– Спр.2 за 1807 р.– Арк. 65-68.
РДВІА.– Ф. 14209.– Оп. 165, зв. 25.– Спр.58, ч. 4.– Арк. 43
Державний архів Краснодарського краю (ДАКК).– Ф.250.– Оп.2.– Спр.151.– Арк.19-71 зв.
Бачинський А. Д. Січ Задунайська. 1775-1828 рр. – С.46.
Там само. – С.45.
Записки графа О.Ф.Ланжерона. Война с Турцией. 1806-1812 гг. //Русская старина. – 1908. – №8. – С.321, 565.
Там само.
ДАОО.– Ф.1.– оп.218– Спр.2 за 1807 р.– Арк.72-75.
Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо.
Богополь – тепер район в межах міста Первомайськ Миколаївської області.
Йдеться про польське повстання 1794 р.
Бачинська О. Задунайські запорожці у вирі російсько-турецької війни 1806-1812 рр.//Тези доповідей Першого міжнародного конгресу “Національна перлина Запорожжя: впровадження інноваційно-інвестиційних технологій гармонізації біоекосистеми о.Велика Хортиця”, 26-28 вересня 2004 р., м. Запоріжжя. – Запоріжжя, 2004. – С.13-15.
Некрасівці були донськими козаками-старообрядцями, які брали участь у повстанні Кіндрата Булавіна і після його поразки на чолі з отаманом Гнатом Некрасовим пішли на Кубань, у 40-70-х рр. ХVIII ст. через внутрішні суперечки та політику російського уряду вони почали переселятися на Дністер і пониззя Дунаю. У 80-х роках їхня кількість збільшується і вони
офіційно отримують дозвіл турецького султана на поселення у дунайських гирлах. Активна розбудова Січі задунайцями в 90-х рр. XVIII-початку ХІХ ст. і пов’язаний з тим перерозподіл земель, як засіб існування, мав призвести до конфлікту з некрасівцями. Значення мала не лише вигідна земля у Дунайському гирлі, плавні, рибні лови, але й не останню роль відігравали різні релігійні конфесії запорозьких та некрасівських козаків. Доки турецький уряд не звертав уваги на відносини між задунайцями і некрасівцями, стосунки між ними дійшли до кривавих розправ. У російсько-турецькій війні 1806-1812 рр. некрасівці та задунайські запорожці часто разом брали участь у бойових діях у складі турецьких частин.
Серікіой – Серикіой, село на оз. Разелм, тепер у Тульчинському повіті Румунії.
Дунавець – у даному випадку мова йде про притоку Дунаю, річку Дунавець.
Аян – в Туреччині цієї доби повітовий начальник, градоначальник.
Бачинський А.Д. Життєописи задунайських запорожців. 1809 р. травень. – С.244.
Записки графа О.Ф.Ланжерона. Война с Турцией. 1806-1812 гг. // Русская старина. – 1908. – №4. – С.227-228.
Михайловский-Данилевский. Описание Турецкой войны в цаствование императора Александра I с 1806-1812 гг. – С.Пб., 1843. – Ч.1, С.159-160, 177.
ККДА.– Ф.250. –Оп.2.– Спр.167.– Арк.5-10 зв., 21-21 зв.; Голобуцький В. О. Чорноморське козацтво за Бугом (До питання про соціально-економічний розвиток Степової України) // Наукові записки інституту історії АН України. – К., 1952. – Т. 4. – С.224.
Там само. – С.239-241.
Записки графа О.Ф.Ланжерона. Война с Турцией. 1806-1812 гг. // Русская старина. – 1908. – №4. – С.418-122.
Бачинський А. Д. Січ Задунайська. 1775-1828 рр. – С.48.
ДАОО.– Ф.1.– оп.218.– Спр.3 за 1810 р.– Арк.2 зв.,56 зв., 19, 28-29 зв.
Кондратович Ф. Задунайская Сечь [по местным воспоминаниям и рассказам] // Киевская старина. – 1883. – Т. 1. – С.53-54.
Письмо командующего Днестровской армией генерал-лейтенанта Н. М. Каменского митрополиту Гавриилу // Кишиневские епархиальные ведомости. – 1873. – № 4.– С.220-221.
Національний архів Республіки Молдова.– Ф.2.– Оп. 1.– Спр. 220.– Арк. 56,159.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2020 Чорноморська минувшина
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
